Сто років тому вперед - Кір Буличів

— Будь ласка, — озвалася вона, — я не буду заважати. Грайте для своєї втіхи.

— Дівчата, припиніть! — гримнув Коля Наумов. — Ви ж не можете уп’ятьох грати.

— Скоро ви там? — спитала капітанша команди сьомого «А».

А той, довготелесий, жертва акселерації, до якого вже приходив тренер із справжньої баскетбольної команди, додав:

— Зустріч закінчилася після першого раунду за очевидною перевагою.

— Ні, — сказала Лариса, — я навідріз відмовляюсь. У мене нога болить.

— Ти навідріз, — обурилася Катя Михайлова, — а клас нехай програє?

— Тоді або я, або ти.

Семикласники сміялися, мало на підлогу не падали від сміху.

— Зіграємо без неї, — мовила Катя. — Нічого страшного. Ми з нею потім поговоримо.

— Уп’ятьох не можна, — сказав Едуард. — Тоді я знімаю команду із змагань.

Юлька подивилася на Алісу й спитала тихо:

— Ти побачила? Може, вийдеш, га?

Аліса підвелася.

— Гаразд, — згодилась вона. — Тільки я не в формі.

— Зараз усе зробимо, — зраділа Катя Михайлова. — Едуарде Петровичу, в нас запасна. Тільки вона перевдягнеться, добре?

— Ми не будемо чекати! — крикнула семикласниця.

— Я одну хвилину, — сказала Аліса, й вони з Катею побігли в роздягальню.

Коли Аліса вийшла на майданчик, усі завважили, що вона дуже засмагла й струнка.

— Де встигла на пляжі полежати? — вигукнув Садовський. — На Венері була?

— Розбігайтеся, суперники! — заверещав семикласник — жертва акселерації. — Здавайтесь, поки не пізно! Чемпіон світу на майданчику!

— Я стану на подачу, — попередила Катя, котра ще не довіряла Алісі. — А ти стій чимближче до сітки. І старайся грати двома руками зразу.

— Добре, — кивнула Аліса.

— Почали! — сказав Едуард.

Подавали семикласниці. М’яч прийняла Катя, та він був сильний, і тому вона відбила його далеко, за майданчик. Один — нуль.

Другу подачу Катя прийняла правильно, і м’яч свічкою піднявся високо над майданчиком. Олена Домбазова хотіла перекинути його на той бік, та Аліса раптом крикнула їй:

— Пасуй мені!

Оленка обережно підставила руки, і м’яч знову злетів угору. Аліса підстрибнула так високо, ніби у неї в тапочках були гумові пружини, рука її піднялася, пальці ледь-ледь торкнулися м’яча, і він, як ядро з гармати, під гострим кутом урізався в майданчик семикласниць і рикошетом відлетів до дальної стінки.

— Молодчина! — похвалила Катя. — Так тримати, Аліско!

Свої почали аплодувати, хоч думали, що це вийшло випадково.

Тепер подавала Оленка. Подавала вона так собі. М’яч полетів високо, прийняти його було легко, й семикласниці відбили подачу. Але цього разу Аліса не стала чекати, поки м’яч прийде до неї від кого-небудь, а підстрибнула біля сітки, дістала його, і він майже вертикально ударився в підлогу.

— Нечесно! — закричали семикласники. — Вона на наш бік залізла!

— Спокійно! — перекричав усіх Едуард. — Мені видніше. М’яч зараховано.

Коли Аліса забила таким чином іще п’ять м’ячів і стало ясно, що нічого з нею семикласниці вдіяти не зможуть, вони зажадали в судді тайм-аут і заявили:

— Вона взагалі не з їхнього класу. Ми її раніше не бачили.

— Хочете, класний журнал покажемо? — спитала Катя Михайлова.

— Вона наша! Наша! Наша! — кричали діти. — Се-лез-ньо-ва! Мо-лод-чи-на!

Довелося гру продовжувати, а коли шестикласниці виграли і цю партію, і третю, вирішальну, той, довготелесий, сказав своїм, але так, щоб усі чули:

— Вона переодягнений хлопець. Я вам точно кажу. Я її бачив, вона на Арбаті живе.

А Алісу оточили учні з шостого «Б» й хотіли підкидати, та Аліса попрохала:

— Не треба, я зовсім мокра, давно не грала.

— Ти в спортивній школі навчаєшся? — спитав Фіма. — Чи у вас усі так грають?

— Більшість, — відповіла Аліса.

— Я сушу голову, — мовив Фіма Корольов. — Що це за місто таке…

Аліса нічого не відповіла, а пішла з дівчатами в душ. Коли вони вернулися, хлопчики вже програвали.

— Едуарде Петровичу, — сказав Коля Наумов, коли рахунок був дванадцять — п’ять на користь семикласників. — Може один і той же гравець у двох командах грати?

Семикласники засвистіли, зареготали, виказуючи повну зневагу, а Едуард Петрович, відповів:

— Посоромся, мужчино!

— При чому тут мужчина? — обурився Фіма Корольов, який у майці й трусах здавався ще круглішим і помідористішим, ніж у костюмі. — У нас у класі повна рівноправність.

Але Едуард не дозволив Алісі знову виходити на майданчик, і хлопці програли. Загалом зустріч закінчилася внічию, та оскільки дівчата виграли 2:1, а хлопці програли 0:2, у фінал вийшли все одно семикласники.

Коли збиралися додому, чекали хлопців, Катя спитала:

— Чого ж ти раніше, Селезньова, не призналася? Вийшла б із самого початку замість цієї свинки, все б інакше склалося.

— Це хто свинка? — спитала Лариса солодким голоском. — Може, ти уточниш?

— І не бажаю уточнювати, — мовила Катя. — Що я сказала, те й чула.

Катя людина пряма, і ліпше з нею не сперечатися. Лариса й не стала сперечатися, але подумала, що їй щось не подобається ця вискочка Аліса.