Сто років тому вперед - Кір Буличів

Двері відчинила Марія Михайлівна.

— Що сталося? — спитала вона. — Що-небудь у лікарні? Ти в такому дикому вигляді!

— Здрастуйте, — привіталась Аліса. — Пробачте, що я прийшла без запрошення.

— Проходь, — мовила Марія Михайлівна. — Ти впевнена, що з лікарнею нічого не сталося?

— Хто прийшов? — спитала з кімнати Юлька. — Це Мила?

— Ти хочеш сказати, — спитала Марія Михайлівна, — що в такому дикому вигляді йшли вулицями? І тебе ніхто не зупинив? Негайно йди у ванну, прогрієшся, а я поки чай поставлю.

Юлька вийшла з кімнати, побачила Алісу й вигукнула:

— Очам своїм не вірю! Втекла?

— Втекла, — сказала Аліса.

— Ходім до мене, все розкажеш.

— Юлю, ти що, не бачиш, у якому Аліса вигляді! — спитала бабуся. — Вона ж майже гола. І поки вона не прийме ванну й не переодягнеться, не чіпляйся зі своїми розмовами.

— Я дістану речі. Ми ж майже одного зросту.

— Алісо, йди за мною, — мовила бабуся.

Аліса трохи побоювалася, що Грибкови злякаються, коли вона з’явиться ось так, без запрошення. Подзвонять у лікарню, скажуть: заберіть утікачку.

Через півгодини Аліса в Юльчиному платті сиділа за столом і пила гарячий чай. Заодно довелося з профілактичних міркувань, як веліла Марія Михайлівна, проковтнути таблетку аспірину.

Ось тоді й відбулася сімейна розмова.

— Не знаю, що вирішить Наталя, коли повернеться з роботи, — почала Марія Михайлівна, — і що сказав би Володя, якби не був у експедиції на Таймирі. Але я вважаю, дівчатка: треба подзвонити в лікарню й повідомити, що Аліса жива, здорова і нічого з нею не сталося.

— Ой, бабусю, не треба! — заперечила Юлька. — Вони ж її заберуть!

— Яка безвідповідальність! — сказала бабуся. — Невже ти не розумієш, що вони там у лікарні збожеволіють. Пацієнтка, котра нічого не пам’ятає, зникла, й слід запався. Ні, я негайно телефоную в лікарню.

— Якщо вони заберуть Алісу, я поїду разом з нею, — мовила Юлька. — Я її саму не залишу.

— Ніхто не збирається віддавати Алісу назад у лікарню, — заспокоїла бабуся. — Якщо вона змогла втекти й дістатися до нас, то вона здорова.

— Але вони зажадають…

— Нехай тільки спробують зажадати! — сказала бабуся й пішла в іншу кімнату шукати окуляри, щоб подзвонити в лікарню.

— Ти не бійся, Аліско, — підтримала Юлька. — Вона тебе захистить.

— Я не боюся.

— Тебе пірати знайшли?

— Знайшли. Я думала, зачекаю до завтра, та вони прибігли.

— Знову під виглядом Аліка й татуся?

— Ні, він удав із себе хворого хлопчика, на милиці.

— От злодюга!

Чути було, як бабуся в тій кімнаті говорила по телефону. Вони замовкли, прислухалися.

— Гарантуємо… обіцяємо… не майте сумніву… завтра ж оформлю… на амбулаторне лікування…

Коли бабуся повернулася до дівчат, вона зняла окуляри, склала їх у футляр і спитала звичайним голосом:

— Алісо, тобі налити ще чаю?

— Бабусю! — не витримала Юлька. — Ти чому нічого не говориш? Вони дозволили?

— А чому вони повинні були не дозволити? — сказала бабуся.

— Ой, бабусю, який ти в нас молодчина! — вигукнула Юлька.

— Замість вереску пообіцяла б краще добре поводитися, принаймні на той час, поки Аліса тут житиме.

— Обіцяю!

— Алісу я про це не прошу, бо вона куди серйозніша за тебе. До речі, Алісо, вони згодилися залишити тебе тут тільки з однією умовою.

— З якою?

— Ти ходитимеш у лікарню на огляд і суворо дотримуватимешся режиму.

— Тільки не сьогодні, — втрутилась Юлька. — Сьогодні вона буде відпочивати од режиму.

— Я не наполягаю. Сьогодні я сама її нікуди не пущу, — сказала бабуся. Потім налила собі чаю, усміхнулась і додала: — Вони були такі щасливі, що Аліса знайшлася, що ладні були на все згодитися. Все-таки ти, Алісо, вчинила легковажно. Могла б хоч записку лишити. А ще краще — зачекати до завтра.

— Ох, бабусю, — зітхнула Юлька, — якби ти розуміла, ніколи б так не говорила!

Аліса наступила їй під столом на ногу, а бабуся відповіла з ноткою образи:

— Звісно, я нічого не розумію і вижила з розуму. До речі, Юлю, ти зробила уроки? Ти хвора, але не у відпустці.

— Зроблю, зроблю.

— А Алісі даси почитати яку-небудь книжку. А можливо, ти, Алісо, поспиш?

— Я не хочу.

Коли Аліса з Юлькою залишились удвох, Юлька сказала:

— А тепер розкажи детально, як тобі вдалося втекти і, найголовніше, як ти добралася до нас у піжамі. Адже це здуріти можна — проїхати по незнайомому місту в одній піжамі!

— Мені хлопці допомогли, — призналась Аліса. — Провели аж до будинку. І навіть куртку дали.

Дівчатка всілися на канапі в Юльчиній кімнаті, під картиною, на якій була намальована гора Еверест. І Аліса розповіла про втечу.

— Подумаймо, як нам тебе відрекомендувати? — озвалась Юлька, коли Аліса кінчила розповідати. — Може, ти будеш моя двоюрідна сестра з далекого міста?.. Ні, краще скажемо, що твої батьки поїхали працювати за кордон і тому