Країна Мумі-тролів. Книга третя - Туве Маріка Янссон
Капаруля довго гукала, доки Чепуруля врешті її помітила.
— Який жах! — скрикнула Капаруля. — Люба бідолашна пані Чепуруля!
— Доброго ранку! — привіталася Чепуруля, витягуючи килимка на берег. — Як справи?
— Я просто не тямлюся! — випалила Капаруля. — Яка ніч! Усеньку ніч я думала лише про вас! І я бачила смерч! Бачила, як він насувався! То була справжня катастрофа!
— Яка катастрофа? — невинно запитала Чепуруля.
— Ви мали рацію! Ах, ви таки мали рацію! — не вгавала Капаруля. — Ви ж казали, що буде катастрофа! А всі ваші гарні дрібнички… Ваш чудовий дім! Я намагалася додзвонитися до вас усю ніч, так хвилювалася… Але вітром зірвало усі телефонні лінії…
— Як мило з вашого боку, — мовила Чепуруля, викручуючи воду зі своєї шапочки. — Однак не варто було хвилюватися! Ви ж знаєте, треба додати до води трохи оцту, і барви на килимках не вицвітуть! Даремні ваші хвилювання!
І Чепуруля, сидячи на піску, так зайшлася сміхом, аж сльози виступили у неї на очах.
Історія про останнього на світі дракона
Наприкінці літа, у четвер, на дні великої ями з каламутною водою праворуч від дерева, на якому висів Татів гамак, Мумі-троль упіймав маленького дракона.
Ясна річ, він не мав жодних намірів ловити дракона. Він лише намагався роздобути кілька крихітних комашок, які роїлися в намулі на дні ями, і дослідити, як вони, плаваючи, ворушать лапками, і чи справді вміють плавати навспак. Та коли він швидко витягнув на поверхню слоїка, то побачив там зовсім щось інше.
— Клянуся своїм хвостом, — побожно прошепотів Мумі-троль. Він обхопив лапками слоїк і витріщався на нього, не вірячи своїм очам.
Дракончик був не більший за пачечку з-під сірників, він зграбно плавав у воді, ворушачи прозорими крильцями, такими ж витонченими, як плавники золотої рибки. Та жодна золота рибка у світі не була так розкішно позолочена, як цей крихітний дракончик. Він увесь виблискував, іскрився на сонці, малесенька голівка була світло-зеленого кольору, а очі — жовті, немов цитринки. Шість позолочених лапок мали зелені пальчики, а позолочений хвіст завершувався зеленим кінчиком. То був неперевершений дракончик.
Мумі-троль загвинтив покришку (з діркою для доступу повітря) й обережно поставив слоїк у мох. Потім ліг на живіт, щоб поспостерігати за дракончиком зблизька. Дракончик підплив до скляної стінки слоїка й розтулив маленьку пащу, усіяну крихітними білими зубками.
«Він злий, — подумав Мумі-троль. — Злий, хоча такий неймовірно малесенький. Що ж зробити, аби він мене полюбив?.. І чим його годувати? Що їдять дракони?..»
Стурбований і схвильований, Мумі-троль схопив слоїк і рушив додому, обережно ступаючи, щоб дракончик ненароком не вдарився до скляних стінок. Він бо ж був неймовірно маленьким та ніжним.
— Я любитиму тебе і піклуватимусь, — шепотів Мумі-троль. — Ти будеш спати на моїй подушці, а коли підростеш і полюбиш мене, ми зможемо плавати удвох у морі…
Мумі-тато працював на своїй тютюновій грядці. Йому, звичайно, можна показати дракончика. А може, й не варто. Принаймні не тепер. Ліпше потримати кілька днів лише для себе, щоб він призвичаївся. Потримати в таємниці і дочекатися найприємнішої миті, коли можна буде показати дракончика Нюхмумрикові! Мумі-троль міцно пригорнув слоїк до себе і, як тільки міг байдуже, почимчикував до чорного входу будинку. Інші члени родини Мумі-тролів були десь на веранді. Саме тієї миті, як Мумі-троль крадькома заходив до будинку, з-за бочки з дощівкою визирнула Маленька Мю й, згораючи від цікавості, закричала:
— Що ти там маєш?
— Нічого…
— Це — слоїк, — не відступалася Маленька Мю, витягуючи шийку. — А що у слоїку? Навіщо ти його ховаєш?
Мумі-троль бігцем кинувся угору сходами і вскочив до своєї кімнати. Він поставив слоїк на стіл, вода у ньому шалено хлюпалася. Дракончик склав крильця над головою, згорнувшись калачиком. Тепер він поволі випростався й вишкірив зубки.
— Такого більше ніколи не трапиться, — пообіцяв Мумі-троль. — Вибач мені, будь ласка.
Він зняв зі слоїка покришку, щоб дракончик міг роззирнутися навколо, а тоді замкнув зсередини кімнату на засув. Ніколи не знаєш, що ще може спасти на гадку Мю…
Коли Мумі-троль повернувся до дракончика, той виліз із води і сидів на краю слоїка. Мумі-троль сторожко простягнув лапку, щоб погладити його.
Раптом дракончик роззявив пащу й дмухнув на нього крихітним клубельцем диму. Червоний язичок, схожий на пломінець вогню, мигцем висунувся назовні і так само миттю сховався.
— Ой, — зойкнув Мумі-троль, бо обпікся. Хоч і не дуже, та все ж…
Він щораз більше захоплювався дракончиком.
— Ти злий? — поцікавився він обережно. — Ти страшний, жахливий, кровожерний, чи не так? Ой ти моє маленьке любе дивовижне створіннячко!
Дракончик пирхнув.
Мумі-троль заповз під ліжко і витягнув звідти свою нічну скриньку, в якій віднайшлися кілька черствих оладок, половинка канапки та яблуко. Він порізав усе на дрібненькі шматочки, виклав на стіл навколо дракончика. Той обнюхав гостинці, презирливо глянув на Мумі-троля, раптом із неймовірною спритністю плигнув на підвіконня й упіймав величезну жирну серпневу муху.
Муха перестала дзижчати, натомість почувся не— вдоволений писк. Дракончик луснув її по голові своїми крихітними зеленими лапками й випустив клубок диму їй в очі. А тоді лиш трісь-трась зубками, і для мухи навіки стулилися його щелепи. Дракон проковтнув здобич, облизався, почухав себе за вушком, зневажливо зиркаючи на Мумі-троля одним оком.
— Скільки ти усього вмієш! — захоплено вихопилося у Мумі-троля. — Моє маленьке чудо-юдо-марудо!
Тієї ж миті Мумі-мама вдарила в гонг — настав час сніданку.
— Зачекай на мене трішки, — попросив Мумі-троль. — Я швиденько повернуся назад.
Він трохи постояв, з ніжною тугою дивлячись на дракончика, якому зовсім не до вподоби було пеститись, і прошепотів: «Любчику мій!» А тоді збіг сходами на веранду. Маленька Мю ще не встигла запхати ложку в кашу, як відразу завелася:
— А дехто ховає таємниці у деяких банках…
— Замовкни!
— Можна подумати, — не вгавала Маленька Мю, — що
