Незнайко в Сонячному місті - Микола Миколайович Носов

— Треба було нам їхати в інший бік, тому що з цього боку земля, як бачите, вже кінчається, — сказав Незнайко.

— Так, — підтвердив Пістрявенький. — Трошки не розрахували. Ти на всяк випадок збав швидкість, а то не встигнеш загальмувати, й ми полетимо догори ногами. А найкраще повертай та поїдемо назад подалі од гріха.

— Ні, — відповів Незнайко. — Я давно вже хотів подивитися, що починається там, де кінчається земля.

Поки вони розмовляли, підйом закінчився, і перед очима мандрівників знову відкрився широкий краєвид. Унизу розстилалася широка долина, праворуч височіли пагорби, порослі зеленою травою і густими чагарниками. Удалині темнів ліс. Уся долина рясніла золотими кульбабами та синіми волошками. Особливо багато було білих квітів, котрі в коротульок звались «березовою кашею». Цієї «каші» було так багато, що земля місцями здавалась укритою снігом. Коли наші подорожні побачили перед собою стільки краси, в них аж дух перехопило від радості.

— Виявляється, земля тут ще не кінчається, — сказав Незнайко.

— Так, — підхопив Пістрявенький. — Земля виявилась більшою, ніж ми гадали. Таким чином, нами зроблено важливе наукове відкриття, і з цієї нагоди можна з'їсти ще одну порцію морозива.

З цими словами він засунув руку в голубий ящик, витяг з нього нову порцію морозива й заходився їсти.

Дорога пішла згори, й машина побігла швидше. Та скоро почався новий підйом, і мандрівникам знову стало здаватися, що вони опинилися на краю землі, але, як тільки підйом закінчився, перед ними розстелилась нова широчінь. Так повторювалось кілька разів.

— Кажуть, що земля безконечна і в який бік не поїдеш, кінця не буде, — сказала Кнопочка.

— Я гадаю, що це неправильно, — відповів Незнайко. — Ми, коротульки, дуже маленькі і не можем охопити своїм маленьким зором великих речей, тому вони й здаються нам безконечними.

— Я теж так гадаю, — підхопив Пістрявенький. — По-моєму, у всього є кінець. От, наприклад, у цьому ящику багато морозива, але в мене є підозра, що і йому скоро настане кінець.

Розмовляючи таким чином, Незнайко і його супутники мчали все далі й не помітили, як домчали до перехрестя доріг. Тут Незнайко зупинив машину, щоб вияснити, куди їхати далі: прямо, праворуч чи ліворуч. Біля перехрестя стояв стовп, а на ньому було три стрілки з написами. На стрілці, яка показувала прямо, було написано: «Кам'яне місто». На стрілці, яка показувала ліворуч, було написано: «Земляне місто». Й, нарешті, на стрілці, яка показувала праворуч, — «Сонячне місто».

— Ясна річ, — сказав Незнайко, — Кам'яне місто — це місто, збудоване з каменю. Земляне місто — це місто з землі, там усі будинки земляні.

— А Сонячне місто, виходить, по-твоєму, зроблене з сонця — так, чи що? — з насмішкою запитав Пістрявенький.

— Може бути, — відповів Незнайко.

— Цього не може бути, тому що сонце дуже гаряче і з нього не можна будувати будинки, — розсудливо сказала Кнопочка.

— А от ми поїдемо туди й побачимо, — сказав Незнайко.

— Краще поїдьмо спочатку до Кам'яного міста, — запропонувала Кнопочка. — Дуже цікаво подивитись на кам'яні будинки.

— А мені от хочеться глянути на земляні будинки. Цікаво, як у них коротульки живуть, — сказав Пістрявенький.

— Нічого цікавого нема. Поїдемо до Сонячного міста — і все, — одрубав Незнайко.

— Як — усе? Ти чого тут розпоряджаєшся? — обурився Пістрявенький. — Разом поїхали, значить, разом і вирішувати повинні.

Вони стали вирішувати разом, але однаково не могли ні до чого домовитись.

— Краще не будемо сперечатися, а підождемо. Хай який-небудь випадок підкаже нам, в який бік їхати, — запропонувала Кнопочка.

Незнайко й Пістрявенький перестали сперечатись. У цей час ліворуч на дорозі з'явився автомобіль. Він промайнув перед очима мандрівників і зник у тому напрямку, який показувала стріла з написом «Сонячне місто».

— От бачите, — сказав Незнайко, — цей випадок показує, що нам теж треба їхати до Сонячного міста. Але ви не журіться. Спочатку ми побуваємо в Сонячному місті, а потім можемо завернути до Кам'яного і до Земляного.

Сказавши це, він знову завів мотор, повернув кермо праворуч, і машина помчала далі.

Розділ шостий

Пригоди починаються

Після повороту дорога пішла значно рівніша й ширша. Було помітно, що автомашини тут їздили частіше. Скоро назустріч нашим мандрівникам трапився автомобіль. Він промчав так швидко, що ніхто не встиг як слід розгледіти його. Через деякий час їх наздогнав другий автомобіль, і Незнайко побачив, що він був якоїсь незнайомої конструкції: низенький, довгий, з блискучими фарами, пофарбований у яскраво-зелений колір. Водій висунувся з машини, з цікавістю глянув на Незнайків автомобіль, після чого збільшив швидкість і зник удалині.

Дорога петляла між пагорбами, йшла то лісом, то полем. Несподівано мандрівники опинились біля ріки. Попереду заблищала вода, а над водою з одного берега на другий перекинувся міст. Посеред ріки, розтинаючи носом хвилі, ішов пароплав. У нього була велика труба, а з труби валили хмари диму.

— Дивіться, пароплав! — закричала Кнопочка і заплескала в долоні від радості.

Вона ні разу не бачила справжнього пароплава, тому що не бувала ніде, окрім Квіткового міста, а по Огірковій річці пароплави не ходили. Проте Кнопочка відразу догадалася, що це пароплав, бо часто бачила його на картинках у книжках.

— Давайте зупинимось і подивимось, — сказав Незнайко.

Виїхавши на середину мосту, Незнайко зупинив машину. Всі вилізли й, спершись на поручні моста, стали дивитись. На палубі пароплава було багато пасажирів-коротульок. Одні з них сиділи на лавочках уздовж бортів і милувалися красивими берегами, другі розмовляли між собою і навіть про щось сперечалися, треті прогулювалися. Були ще й такі, котрі тихо дрімали, влаштувавшись у м'яких кріслах з відкидними спинками. У цих кріслах дуже зручно було сидіти, задравши вгору ноги.

Коли пароплав проходив під мостом, Незнайкові, Кнопочці й Пістрявенькому було дуже добре видно всіх пасажирів на палубі.

Несподівано міст окутався клубами диму, що валив з труби пароплава. Незнайко закашлявся, задихаючись від диму, але все-таки побіг на другий бік мосту, щоб подивитись услід пароплаву. Кнопочка й Пістрявенький побігли за ним. Коли дим розвіявся, пароплав уже був далеко.

За хвилину наші подорожні знову сиділи в автомобілі і їхали далі. Незнайко весь час згадував про пароплав і не > переставав дивуватися.

— Оце-то пароплав! Ніколи не повірив би, що таке здоровидло може по воді плавати.

Кнопочка теж дивувалась. А Пістрявенький спочатку хотів здивуватися, але потім згадав своє правило нічому не дивуватись і сказав:

— Теж мені диво — пароплав! Просто великий човен.

— Ти