Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
- Про мене не турбуйся. А от як ти? - занепокоєно спитав Сіріус.
- Зі мною все... - Гаррі хотів було сказати «гаразд», та не зумів. Не встиг він отямитися, як уже розповідав про те, як ніхто не повірив, що він не з власної волі потрапив до числа учасників турніру, про те, як Ріта Скітер понаписувала про нього сім мішків гречаної вовни у «Щоденному віщуні», про те, що він і кроку ніде не може ступити, щоб з нього хтось не знущався... і про Рона, який йому не вірить, який йому заздрить,..
- ...а тепер ось Геґрід показав, що мене чекає під час першого завдання. А це, Сіріусе, дракони, і мені гаплик, - у відчаї завершив він розповідь.
Сіріус дивився на нього стурбованими очима, які ще не позбулися погляду, набутого в Азкабані - заціпенілого й зацькованого. Він не перебивав Гаррі, поки той не виговорився, але тепер сказав:
- Гаррі, з драконами ми ще впораємося, але про це за хвилину - в мене небагато часу.. Я вдерся в будинок одних чаклунів, щоб скористатися їхнім каміном, але вони щомиті можуть повернутися. Я мушу тебе про щось попередити.
- Про що саме? - спитав Гаррі, відчуваючи, що настрій у нього знову погіршується... але хіба може бути щось страшніше за драконів?
- Гаррі, - почав Сіріус, - Каркароф був смертежером. Ти знаєш, хто такі смертежери, правда?
- Так... він... як це?
- Його впіймали, він сидів зі мною в Азкабані, але його випустили. Я можу закластися на що завгодно, але Дамблдор саме тому й запросив цього року до Гоґвортсу аврора - щоб за ним пильнувати. Каркарофа впіймав Муді. Він і посадив його в Азкабан.
- Каркарофа випустили? - поволі перепитав Гаррі. Його мозок відмовлявся сприймати чергову порцію шокуючої інформації. - Але чому?
- Він пішов на певну угоду з Міністерством магії, - промовив з гіркотою Сіріус. - Сказав, що визнає свої помилки, а тоді почав називати імена... замість нього в Азкабані опинилося багато інших людей... він там не дуже популярний, мушу тобі сказати. А вийшовши на волю, він, наскільки мені відомо, навчив темних мистецтв не одного учня в тій своїй школі. Тож остерігайся також і дурмстрензького чемпіона.
- Гаразд, - поволі вимовив Гаррі. - Але... ти що, хочеш сказати, що це Каркароф підкинув у Келих моє прізвище? В такому випадку він прекрасний актор. Видно було, що він дуже розлючений. Хотів заборонити мені брати участь у змаганні.
- Ми знаємо, що він добрий актор, - підтвердив Сіріус, - він же переконав Міністерство магії його звільнити. Гаррі, я уважно читаю «Щоденний віщун»...
- Не ти один, - озвався з гіркотою Гаррі.
- ...і, судячи зі статті тієї Скітер, що з'явилася минулого місяця, на Муді таки нападали в ніч напередодні його прибуття у Гоґвортс. Так, я знаю, що вона вважає це черговою фальшивою тривогою, - поспіхом додав Сіріус, побачивши, що Гаррі вже роззявив рота, - але я чомусь так не вважаю. Мені здається, що хтось хотів завадити йому приїхати в Гоґвортс. На мою думку, дехто розумів, що їм буде значно важче досягти свого, коли Муді опиниться тут. Ніхто цього не стане ретельно перевіряти, бо Дико-зорові дуже часто ввижалися нападники. Але це не означає, що він не зуміє помітити справжню небезпеку. Муді був найкращим аврором міністерства.
- То... що ти хочеш сказати? - повільно запитав Гаррі. - Каркароф намагається мене вбити? Але... навіщо?
Сіріус завагався.
- До мене долинали дуже дивні чутки, - нарешті промовив він. - Останнім часом смертежери стали активніші. Вони з'явилися на Кубку світу з квідичу. Хтось вичаклував Чорну мітку... а потім... чи ти чув про ту відьму з Міністерства магії, котра десь зникла?
- Про Берту Джоркінз?
- Саме так... вона зникла в Албанії, тобто там, де, за чутками, останнім часом перебував Волдеморт... а вона ж мала знати про те, що готується Тричаклунський турнір.
- Так, але... малоймовірно, щоб вона просто так наштовхнулася на Волдеморта, - засумнівався Гаррі.
- Я знав Берту Джоркінз, - похмуро буркнув Сіріус. - Ми разом навчалися в Гоґвортсі, вона була на кілька років старша за твого батька і за мене. І була дурна як валянок. Скрізь пхала свого носа, а в голові ж - порожнісінько. Це, Гаррі, не найкраще поєднання. Мушу сказати, що заманити її в пастку було б дуже легко.
- То... то Волдеморт міг довідатися про турнір? - запитав Гаррі. - Ти це маєш на увазі? Думаєш, що Каркароф опинився тут за його наказом?
- Не знаю, - поволі вимовив Сіріус, - справді не знаю... Каркароф не повернувся б до Волдеморта без певності, що Волдеморт став достатньо могутній, щоб його захистити. Але, хоч би хто підкинув твоє прізвище в Келих, він це зробив не просто так. Тож я переконаний, що турнір виявиться доброю нагодою на тебе напасти під виглядом нещасного випадку.
- Мушу зізнатися, що це дуже вдалий задум, - похмуро підтвердив Гаррі. - Нічого не треба робити, тільки стояти осторонь і чекати, коли все зроблять дракони.
- О, дракони, - заговорив дуже швидко Сіріус. - Є один спосіб, Гаррі. Навіть не намагайся виконати паралітичне закляття - дракони дуже сильні, їх одинєдиний заклинач не подужає. Для цього треба з півдесятка чаклунів одночасно...
- Та я знаю, щойно сам бачив, - погодився Гаррі.
- Але ти можеш упоратися й сам, - вів далі Сіріус. - Є один спосіб, і для цього досить простого закляття. Треба...
Але Гаррі дав знак рукою, щоб Сіріус замовк. Серце в грудях несамовито закалатало. Він почув, як хтось спускається гвинтовими сходами у нього за спиною.
- Тікай! - прошипів він Сіріусові. - Тікай! Сюди хтось іде!
Гаррі скочив на ноги, затуляючи камін. Якби хтось побачив у стінах Гоґвортсу Сіріусове обличчя - зчинився б неймовірний галас... втрутилося б міністерство. .. його, Гаррі, допитували б, де перебуває Сіріус...
Гаррі почув легенький ляскіт у каміні за спиною і зрозумів, що Сіріус зник. Глянув на підніжжя гвинтових сходів. Хто це вирішив прогулятися о першій ночі і не дав Сіріусові договорити, як проскочити повз дракона?
Це був Рон. Одягнутий у свою темно-бордову піжаму він зупинився, побачивши в кімнаті Гаррі, і роззирнувся довкола.
- З ким це ти розмовляв? - поцікавився він.
- А тобі що до того? - огризнувся Гаррі. - Чого ти тут бродиш так пізно?
- Просто хотів знати, де
