Пригодам — ура! - Анатолій Григорович Костецький

Отакою й застав її Крутивус з двома дружинниками, яких привів Олег.

Він тільки зітхнув, коли побачив биті яйця, і сказав, що міліція тут уже не допоможе, а треба звертатися до лікаря. Потім він наказав дружинникам пакувати банки з грошима, а сам пішов викликати для Ізольди «швидку допомогу».

З Олегом я попрощався там же, бо тато не відпускав його від себе ні на крок. А коли я нагадав про тебе, Мінімаксе, то Олегів тато лиш рукою махнув.

Дракончик невдоволено форкнув, та Петько зупинив його:

— Не сердься! Олег передавав тобі вітання і страшенно жалкував, що не може попрощатися. Він сумуватиме без тебе.

— Нічого, — заспокоїв Петька дракончик, — я ще повернуся до вас. А тепер — час готуватися до старту. — І звернувся до друзів: — Ви трохи допоможете мені?

— Кажи, що робити! — загукали всі.

— Дрібниці! Треба розкласти невеличке вогнище. Я заправлюся від нього полум'ям, щоб вийти на орбіту. А там уже легше: до Драконії я домчу за інерцією.

— Як це — заправлюся полум'ям?! — здивувався Креня.

— Дивак, — усміхнувся Мінімакс. — Невже ти не пам'ятаєш, як я порятував їхню газову плиту, коли в балоні скінчився газ? Невже забув, як мені допоміг у цьому звичайнісінький сірник?! А тут — ціле вогнище! Та воно варте, мабуть, тисяч і тисяч сірників.

— Ну, коли справді так, як ти кажеш, — все ще сумнівався недовірливий Креня, — то ми, звичайно, допоможемо, чи не так? — Він подивився на друзів.

— Нема питань! — кинув Максим. — Не бувати такому, щоб ми не допомогли нашому Мінімаксові!

— Пхе! — як завжди трохи презирливо каркнув Креня. — Та коли людині, ой, пробачте, справжньому дракончикові чогось заманеться, то я — перший помічник для нього!

Навіть Рекс, поки що мовчазний, нявкнув і нашорошив вуха ще більше, наче хотів сказати: наказуйте — все зроблю, що знадобиться!

А Петько, цей хитрун і пройдисвіт, щоправда — вже колишній, раптом кинув:

— Та чого це ми стоїмо. Поговорили — й до роботи!

І всі відразу зрозуміли, що таки справді треба негайно допомогти дракончикові…

Декого, може, й подивує, чого це здіймати такий переполох через якийсь там хмиз для вогнища, навіщо стількох підключати до цієї справи — і людей, і кота, і птаха?

Що ж, нехай такий розумничок добереться пізнього вечора до якогось озера, де береги поросли кошлатим очеретом, а вся інша місцина навколо — буйнотравний луг!

Не зрозуміли?

Так от, нехай отой розумник спробує у лузі при озері назбирати звичайнісінького хмизу бодай для невеличкого багаття!..

Але якщо навіть у такій скрутній ситуації за діло беруться справжні друзі й однодумці, — всі перепони й перешкоди щезнуть!.. І в траві, і в воді буде вам і хмиз, і все інше для вогнища!..

Зрозуміло, що вже через кілька хвилин над озером спалахнуло невеличке багаття. Максим, Петько, Креня з Рексом та Мінімакс посідали навколо, і кожен задумався про своє, найдорожче і найпотаємніше, вдивляючись у мінливий і загадковий вогонь.

Максим думав про те, як йому пощастило: адже тепер він своєчасно завершить свою наукову роботу, зробить вагомий внесок у науку. А може, за допомогою своїх нових друзів — Рекса та Крені — ще й видатне відкриття здійснить!.. Жаль, звичайно, що Мінімакс відлітає, а то б і його Максим дослідив. Щось його, коли бути відвертим, трохи беруть сумніви: чи справді все так і є, як розповідає ця крилата ящірка, схожа на викопного ігуанодона? А втім, на світі бувають і не такі дива…

Щасливі Рекс та Креня думали про зиму, що була вже не за горами, і про те, як гарно й затишно їм житиметься у доброго й надійного Крутивуса. А ще кіт мріяв навчитися у Крені розмовляти людською мовою. Тоді він ще себе покаже!..

Петько думав про те, що тепер він ніколи в житті не хитруватиме, аби дістати грошей. Адже Крутивус дуже серйозно переговорив з батьком, і той дав слово честі більше не пити, а стати нарешті порядною людиною. І ще дільничний сказав, що батько хоче повернутися до Петька та його мами…

А Мінімакс думав про те, що через деякий час — уже зовсім-зовсім скоро! — він побачить Драконію і зустрінеться з такими ж, як і він, дракончиками. Думав він також, що неодмінно повернеться на Землю, коли настане його час, і розшукає своїх друзів, яких щиро й назавжди встиг полюбити…

І про що б кожен не думав у цю мить, всі однаково думали, як гарно, коли дуже й дуже різні, зовсім несхожі між собою і, здавалось би, несумісні живі істоти — люди, кіт, птах і навіть дракон! — чудово розуміють одне одного і можуть бути справжніми щирими друзями!..

Та ось Мінімакс, який сидів найближче до вогнища, ворухнувся і зовсім тихо мовив:

— Пора…

Він підсунувся ще ближче до багаття, довгастим язичком лизнув полум'я, вихопив кілька яскравих жарин і, не кривлячись, ковтнув їх. Тоді відбіг у темряву і вже звідти гукнув:

— Прощавайте! Лечу!

— Прощавай, Мінімаксе! — загукали дружно Максим, Петько та Креня, а Рекс тільки голосно й проникливо нявкнув, бо поки що не вмів говорити, хоч усе чудово розумів.

Друзі побачили, як із трави, де сховався Мінімакс, вихопився сліпучо-білий язик полум'я. За ним — іще один, і ще…

За мить вони злилися в потужний яскравий струмінь, що знявся вгору і перетворився на вогненну