Незнайко в Сонячному місті - Микола Миколайович Носов
У Пістрявенького душа в п'яти пішла. Очманівши від страху, він подався за Незнайком. Так вони обидва бігли, не розбираючи дороги, поки перед ними не виник паркан. Незнайко одним духом вискочив на нього. Пістрявенький поліз і собі й схопив Незнайка за штани. Незнайко подумав, що це його лев хапає за ногу, і рвонувся з усієї сили. Несподівано дошка, за яку він тримався, відірвалася від паркана. Не випускаючи дошки з рук, Незнайко впав прямо на Пістрявенького, і вони обидва покотилися на землю. Позаду них чулися якісь крики, свистки сторожів. Відшпурнувши од себе дошку, Незнайко поліз у щілину, що утворилася в паркані. Пістрявенький миттю пірнув за ним, і вони стрімголов помчали вулицею. Незнайко біг попереду, а ззаду нього, немов чорна тінь, мчав Пістрявенький. Він важко відсапувався, а Незнайкові здавалося, що це позаду сопе лев.
Розділ тридцять перший
Зустріч з чарівником
Коли Кнопочка повернулася в готель, вона відразу пошкодувала, що не залишилася з Незнайком та Пістрявеньким.
— Коли б вони там не накоїли лиха без мене… Коли б не стряслося чого, — сказала вона.
Без них їй було трішечки сумно. Щоб розвеселитися, Кнопочка ввімкнула телевізор. По телебаченню виступав якийсь учений коротулька в окулярах і читав довгу й нудну доповідь про вітрогонів.
— Неначе їм уже більше передавати нічого! — з прикрістю сказала Кнопочка.
Вимкнувши телевізор, вона стала ходити по кімнаті з кутка в куток, весь час поглядаючи на годинник.
— Поїду назад у зоопарк! — сказала вона, втративши терпець, але тут же відкинула цю думку. — А як я в зоопарк потраплю? Не можу ж я, справді, через паркан лізти! Ну гаразд, гаразд, нехай вони тільки повернуться! Я покажу їм, як мене хвилювати!
Час минав, а Незнайко й Пістрявенький не з'являлися. Кнопочка вже не знала, що й гадати, й почала уявляти собі всілякі жахи. Їй здавалося, що Незнайка й Пістрявенького спіймав сторож і відпровадив у міліцію. З кожною хвилиною тривога її наростала.
Скоро Кнопочка не знаходила собі місця від хвилювання. Настала ніч. Годинник пробив дванадцять.
— Тепер ясно, що з ними таки щось трапилося, — сказала Кнопочка.
Вона вже хотіла бігти в зоопарк, але в цей час двері відчинились, і на порозі з'явилися Незнайко з Пістрявеньким. В обох розкуйовджені чуби, обидва дико поводять очима; в Пістрявенького подряпаний ніс, а обличчя забруднене більше, ніж звичайно.
— Що ти там ще накоїв, Незнайку? — сердито підступила до нього Кнопочка. — Де ви пропадали весь час?
— Нічого, Кнопочко, не турбуйся, — відповів Незнайко. — Все буде добре, от побачиш, тільки ти не сердься. Я, Кнопочко, лева на волю випустив.
— Якого лева? — злякалася Кнопочка.
— Ну того, котрий у клітці сидів. Я помилково в лев'ячу клітку попав.
Кнопочку охопив жах.
— Горе мені з тобою! — закричала вона. — То ти з ослами штуки витинав, а тепер до левів узявся! Чим це закінчиться?
— Ти не хвилюйся, Кнопочко. Закінчиться добре. Завтра я вранці піду й усе зроблю як слід. Вранці буде видно, і я вже не сплутаю. Я все виправлю, ось побачиш!
— Ти виправиш! Краще облиш усе це. Коли хочеш знати, я тепер навіть рада, що в тебе чарівної палички нема. Дай тобі паличку, так ти ще землетрус тут улаштуєш! Завтра поїдемо додому, та й годі. Більше ні хвилини не хочу тут залишатися.
— А на чому ти поїдеш? Я ж іще не все розказав.
— Що там іще? — злякалася Кнопочка.
— У нас автомобіль украли!
— Цього тільки бракувало! — вигукнула Кнопочка. — На чому ж ми додому поїдемо?
— А я ж про що кажу? Я про це й кажу. Дістанемо паличку — буде в нас автомобіль; не дістанемо — автомобіля не буде.
Наступного ранку Кнопочка прокинулась, як завжди, рано, але коли пішла будити Незнайка, то побачила, що його нема в ліжку. Пістрявенький ще спав. Вона почала будити його:
— Що це таке, Пістрявенький? Де Незнайко?
— А його хіба нема? — запитав, прокидаючись, Пістрявенький.
— Виходить, нема, якщо я питаю.
— Напевно, в зоопарк утік, — сказав Пістрявенький.
— Ану збирайся швиденько, й поїдемо, — звеліла Кнопочка.
— Куди поїдемо?
— Ну, в зоопарк, звичайно.
— Так там же лев!
— Лева, мабуть, уже давно спіймали.
За півгодини Кнопочка й Пістрявенький уже були біля входу в зоопарк. Пройшовши хвіртку, вони швидко попрямували доріжкою. Пістрявенький тримався позаду Кнопочки й злякано озирався на всі боки. Йому весь час здавалося, що от-от вискочить лев і кинеться на нього. Ще здалека Кнопочка й Пістрявенький побачили мавпячу клітку й Незнайка, який причаївся за рогом. У клітці була прибиральниця. Вона підмітала віником підлогу. Кнопочка підкралася до Незнайка ззаду.
— Ти що тут робиш? — запитала вона.
— Тихше! — замахав на неї руками Незнайко. — Чарівна паличка тут! Он бачиш, вона так і лежить на підлозі, де її вчора мавпа кинула. Зараз прибиральниця підмете підлогу, а паличку, може, викине з клітки, — тоді ми її заберемо, й усе буде гаразд.
Тим часом прибиральниця кінчила мести підлогу, зібрала сміття у відро, а паличку підняла й теж сунула в відро.
— Нічого, — заспокоїв Незнайко Кнопочку. — Ми зараз підемо за нею і побачимо, куди вона викине сміття.
Однак прибиральниця нікуди не понесла сміття, а почала прибирати в сусідній клітці. Так вона переходила з клітки в клітку, й відро все більше наповнювалося сміттям. Нарешті вона закінчила прибирати й висипала все, що було у відрі, в ящик для сміття, котрий стояв біля паркана позаду кліток. Незнайко почекав, поки прибиральниця піде, й сказав Кнопочці та Пістрявенькому:
— Стійте тут і дивіться, щоб ніхто не підійшов.
А сам підбіг до ящика, відкрив покришку й поліз усередину. Якийсь час з ящика долинало кректання і сопіння. Нарешті з-під покришки висунулась голова Незнайка.
— Ось вона, чарівна паличка! — сказав він, переможно усміхаючись.
На радощах Кнопочка навіть підстрибнула.
— Браво! — сказала вона й тихенько заплескала в долоні.
Незнайко виліз із ящика й пішов по доріжці, бережно несучи перед собою в руках паличку.
— Тепер я берегтиму її! — сказав він. — Тепер її у мене ніхто не відбере!
Слідом за Незнайком чимчикували Кнопочка й Пістрявенький. Вони дружно трималися за руки. Обличчя в обох розпливалися в усмішках.
— Тепер ми можемо поїхати в цирк і виручити Листочка, — сказала Кнопочка.
— Ах, правда! Я забув про Листочка! — вигукнув Незнайко. —
