Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
Коли вони підходили до Геґрідової хижі на узліссі Забороненого лісу, їм відкрилася таємниця бобатонського нічлігу. Велетенська зеленаво-блакитна карета, в якій вони прибули, розташувалася за якихось двісті метрів від Геґрідової хатини, й учні якраз у ту карету залазили. Летючі коні завбільшки зі слонів, які її притягли, поскубували собі травичку в тимчасовій загороді неподалік.
Гаррі постукав у Геґрідові двері, і негайно почувся Ікланів гавкіт.
- Нарешті! - зрадів Геґрід, коли відчинив двері й побачив, хто то стукає. - Бо я вже гадав, шо ви си забули, де я мешкаю!
- Нам було ніколи, Геґ... - почала було Герміона, але враз замовкла, дивлячись на Геґріда й не знаходячи слів.
Геґрід мав на собі найкращий (і найжахливіший) ворсистий бурий костюм та картату жовтогарячу краватку. Але це ще не було найгірше. Він явно намагався приборкати своє волосся, використавши для цього неймовірну кількість якогось колісного шмаровидла. Тепер його волосся було розділене на два лискучі жмути - може, він хотів зробити собі хвостик, як у Білла, але виявив, що має для цього загусті патли. Новий вигляд не личив Геґрідові анітрохи. Якусь мить Герміона сторопіло дивилася на нього, а тоді, мабуть, вирішила не робити зайвих коментарів і просто спитала: - Гм... а де скрути?
- На гарбузяній грядці, - радісно повідомив Геґрід. - Вони вже такі великі! Майже з метр. Біда тілько в тому, шо вони зачєли одне одного вбивати.
- Ой, справді? - Герміона зиркнула нищівним поглядом на Рона, що втупився в химерну Геґрідову зачіску і вже було роззявив рота, щоб з цього приводу щось бовкнути.
- Так, - сумно підтвердив Геґрід. - Але всьо файно, бо я їх поклав у окремі ящики. Ще десь зо двадцять си лишило.
- Яка радість, - вишкірився Рон.
Геґрід не звернув уваги на сарказм у його голосі. Геґрідова хатина мала єдину кімнату, в кутку якої стояло велетенське ліжко, накрите ковдрою з різнобарвних клаптиків. Перед каміном, над яким звисали зі стелі копчені шинки та пташині тушки, стояв здоровенний дерев'яний стіл та стільці. Вони вмостилися за цим столом, поки Геґрід заварював чай, і знову почали обговорювати Тричаклунський турнір. Геґріда це захоплювало не менше за них.
- Заждіть, - усміхнувся він. - Тілько заждіть, і ви си вздрите таке, чого ще ніколи не виділи. Перше завдання... але ж мені не вільно говорити.
- Скажи, Геґріде! - наполягали Гаррі, Рон і Герміона, однак Геґрід лише хитав головою і всміхався.
- Не хтів би псувати вам перше вражіннє, - пояснив він. - Але то буде таке видовисько, що ого-го! Ті чемпіони будут мати багацько роботи. Я й не думав, що си доживу до тих часів, коли відновлять Тричаклунський турнір!
Друзі пообідали разом з Геґрідом, хоча з'їли й небагато. Геґрід приготував, за його словами, смаженину з яловичини, але після того, як Герміона знайшла у своїй тарілці величезного пазура, у них у всіх пропав апетит. Вони намагалися вивідати в Геґріда хоч якусь інформацію про турнірні завдання, вгадували, кого з кандидатів буде обрано чемпіоном, і цікавилися, чи Фред із Джорджем знову безбороді.
Пополудні почав сіятися дощик. Дуже затишно було сидіти біля каміна, прислухатися до легенького постукування краплинок об шибку й дивитися, як Геґрід зашиває собі шкарпетки і сперечається з Герміоною про ельфів-домовиків: він навідріз відмовився вступити в ССЕЧА, побачивши її значки.
- Герміоно, то не піде їм на добро, - обурено сказав він, засилюючи у вушко величезної костяної голки грубу жовту нитку. - То в них природа така - помагати людям. Вони від того си тішать, розумієш? Їм буде сумно, як ти позбавиш їх роботи, вони си образять, як ти спробуєш їм за то платити.
- Але ж Гаррі звільнив Добі, і той стрибав аж до сьомого неба! - заперечила Герміона. - І ми самі чули, що він тепер домагається платні!
- У кожній родині бувають виродки. Я ж не кажу, що не буває окремих ельфів, які прагнуть волі, але ти ніколи не переконаєш у тому більшість із них... нє, Герміоно, навіть і не пробуй.
Герміону це дуже розсердило, й вона сховала коробку зі значками назад у кишеню.
О пів на шосту почало сутеніти, тож Рон, Гаррі й Герміона вирішили, що вже пора вертатися до замку на гелловінський бенкет і, що найголовніше - на церемонію оголошення шкільних чемпіонів.
- Я піду з вами, - сказав Геґрід, відкладаючи шкарпетки. - Зачекайте нас хвильку.
Геґрід устав, підійшов до скрині біля ліжка й почав там щось шукати. Вони не звертали на це уваги, аж доки до них не донісся жахливий сморід.
Рон закашлявся й спитав: - Геґріде, що то таке?
- Га? - повернувся до них Геґрід, тримаючи в руках великий флакон. - Вам си не подобає?
- Це лосьйон після гоління? - проказала, задихаючись, Герміона.
- Е-е... то одекольонська вода, - пробурмотів Геґрід. Він почервонів. - Певно, трохи забагато, - сказав хрипким голосом. - Піду змию. Я зараз...
Він пошкандибав з хатини, й вони побачили крізь вікно, як він люто вмивається у діжці з водою.
- Одеколон? - ошелешено перепитала Герміона. - І це Геґрід?
- А костюм і зачіска? - додав упівголоса Гаррі.
- Гляньте! - вигукнув раптом Рон, показуючи на вікно.
Геґрід саме випростався й озирнувся. Якщо раніше він червонів, то тепер аж палахкотів. Обережно звівшись на ноги, щоб Геґрід їх не помітив, друзі визирнули з вікна й побачили мадам Максім та бобатонських учнів, що виходили зі своєї карети, теж збираючись іти на бенкет. Геґрідових слів не було чути, але він щось казав мадам Максім з таким захопленим і розчуленим виразом обличчя, який Гаррі бачив у нього лише один-єдиний раз - коли Геґрід дивився на свого дракончика Норберта.
- Він піде в замок з нею! - обурилася Герміона. - А я думала, що він чекає нас!
Геґрід навіть не озирнувся на свою хижу й пошкандибав через галявину разом з мадам Максім. За ними дріботіли бобатонські учні, намагаючись устигати за їхніми широчезними кроками.
- Він у неї втріскався! - не вірив своїм очам Рон. - Якщо вони надумають мати дітей, то встановлять світовий рекорд - можу закластися, що їхні діти важитимуть не менше тонни.
Друзі вийшли з хатини й замкнули за собою двері. Надворі вже поночіло. Щільніше загорнувшись у плащі, вони рушили галявиною під гору.
- Ой, це вони, дивіться! - прошепотіла Герміона.
Від озера до замку піднімався гурт
