Республіка Шкід - Григорій Георгійович Білих

А другий редактор і поет лише так:

Я дивлюсь на мімози.

Я зітхаю запашисті рози.

Зір очей мій тупіє,

А кругом — чорнота.

Сонце гріє,

Природу ласкає.

Як люблю я тебе

Й твої очі.

У третього редактора зовсім інші настрої:

Бий, набат громодзвонний,

Дужче бий.

Слухай, люд паш мільйонний,

Пісню днів.

Твердо стій, пролетарський

Фабрик край.

Потрудися, бунтарський,

В Перший май.

Хай гучніше дзвенить

Молот твій.

Разом з ним гімн гримить

Трудовий.

Три місяці шаленіла республіка Шкід, потім гарячка стала поволі стихати: як зорі на світанку, гасли один за одним «Мухомори», «Клоуни», «Факели», «Сходи» та інші газети й журнали. Хлопці стомилися. Вікмиксор вчасно наштовхнув їх на гарну думку: пора вже видавати велику загальношкільну стінну газету. І от появляється «Гірчиця», здорова, міцна учнівська газета, де матеріал зібрано з усієї школи, з усіх відділень, де пише не один редактор, а п'ятнадцять-двадцять кореспондентів.

З шістдесяти видань лишається чотири.

Гра завмирає, даючи місце серйозній роботі, а від колишнього захоплення лишається слід у шкільному музеї — повний комплект видань.

«ДЗЕ, КАЛЬМОТ І К°»

Грузинський князь Георгій Джапарідзе. — Особова справа Михайла Корольова. — Корисливий характер. — Колоніальний спекулянт. — Таємничий вузлик і балалайка. — Талон № 234. — Дзе і Кальмот. — Жуйний адмірал. — Голий пан. — Гладун.

Четвірка прийшла з Сергіївської. Сергіївська була інтернатом з недоброю славою. Попасти на Сергіївську вважали за нещастя.

Там в інтернаті панувала залізна казармена дисципліна… Вихованці сиділи в задушливих кімнатах і гуляли рідко, і то тільки разом з наглядачами. Вигадані завом покарання за погані вчинки по можна й описати. Одно з них було таке.

Вихованця, зовсім голого, садовили в темний карцер, який за наказом винахідливого садиста перетворили на вбиральню. Покараний сидів у карцері без хліба й води по три, по чотири дні, валявся в нечистотах, задихався в гидких випарах.

Сергіївка так уславилася, що на неї звернули увагу судові власті.

Після гучного й скандального процесу інтернат розформували. Підлітків, які там перебували, порозпихали по різних приютах.

Четверо попали в Шкіду.

Найстарший, Джапарідзе, — сип грузинського князя, морського офіцера.

У Джапарідзе типове грузинське обличчя: великий орлиний ніс, відстобурчені вуха й білосніжні нерівні зуби.

Своє, дитинство Джапарідзе, за сімейною традицією, мав провести в корпусі. Там він майже два роки навчався мистецтва командувати й добрих манер. Корпус прищепив йому любов до військової виправки, чистоти костюма, спартанства. Але корпус же зламав його душу, зробив його брехливим, скритним і обманщиком.

Корпус у сімнадцятому році закрили, кадетів попросили вийти геть. Джапарідзе пожив удома, прокрався і пішов блукати по інтернатах і дитбудинках. Виганяли з одного інтернату — він ішов у інший. Так докотився до Сергіївської. На Сергіївській жив два роки і, засмиканий, стомлений у п'ятнадцять років, знайшов тиху пристань у республіці Шкід.

У Корольова голова зовсім кругла, щоки одутлі й рум'яні. Повна невисока постать, римський ніс і трохи кучерява голова надають йому схожості з патрицієм часів Юлія Цезаря.

Корольов — незаконнонароджений. В анкеті «Особової справи Михайла Корольова» у графі «Заняття батьків» сказано: «Народжений поза шлюбом».

За старих миколаївських часів для «народжених поза шлюбом» був один шлях — виховний будинок, приют і реміснича школа.

Корольов змалечку поневірявся по притулках. За цей час його «особова справа» розбухла: кожен інтернат давав йому свою характеристику…

Одна з них, написана казенною мовою старого педагога-чиновника, характеризує Корольова як «хлопця з досить глибоко укоріненою звичкою ледарювати». На шістьох аркушах пожовклого канцелярського паперу описано наслідки цієї «звички»:

«Внаслідок цього знання хлопця тепер такі слабкі, що його не можна перевести в клас «Д» і йому майже в п'ятнадцятилітньому віці доводиться вдруге слухати дитячий елементарний курс, тобто в той час коли в ньому вже в достатній мірі пробудилися фізичні потреби дорослої людини й укріпилася звичка весело марнувати час, на задоволення чого, звичайно, спрямовані всі помисли та бажання цього хлопчика вже тепер».

Далі описано способи «задоволення потреб дорослої людини»:

«Сильно розвинуті в ньому звичка курити, любов до ласощів тощо новели його по шляху легкого роздобування засобів і предметів споживання для задоволення цих потреб, з огляду на що, звісно, його постійно помічають у проступках корисливого характеру: зрізування проводів та інших частий арматури електричного освітлення, відгвинчування дверних ручок, присвоювання дрібних інструментів у шевській майстерні і т. д. Усі ці речі він односив на базар для обміну на цигарки та ласощі».

Дитбудинок переїжджає на дачу, в колонію, де

«нагляд і робота над Корольовим, природно, утруднювались і ускладнювались у зв'язку з місцевими умовами. Порочні нахили цього хлопця виявилися надзвичайно гостро: близькість села, процвітання там товарообміну, важкість щохвилинного обліку наявності вихованців створювали сприятливий для того грунт. Тут Корольов, всупереч висловленій йому особисто забороні, став постійно тікати в село і повертатися в школу тільки пізно вночі; в селі він почав обмінювати на продукти казенні речі, що були у нього на руках, або ті, що вкрав у товаришів, особливо рушники: жертвами його спекуляції стали навіть няні, до яких він зумів підстроїтися, начебто бажаючи прислужитися їм: у одної він узяв гроші на оселедці і приніс їй за це склянку молока, запевняючи, що оселедці були червиві; від другої взяв гроші на тютюн та цигарки і нічого їй за них не приніс, обіцяючи винагородити її в майбутньому, — виявилося, що цигарки викурив сам…»

За такі діяння Корольова з колонії відіслали до матері в Пітер.

«Але він, користуючись слабкістю матері і підробивши відпускний квиток, повертається з якоюсь невідомо де добутою ним балалайкою і клунком ганчір'я назад, на місце розташування колонії; обминувши інтернат, пробирається в село, вимінює речі, що привіз із собою, і тоді повертається в Петроград…»

Вихователь, що писав характеристику, не знав, де тинявся вигнаний за крадіжки Мишко Корольов… Не знав, де Мишко добув балалайку й «клунок ганчір'я»… Корольов ціле літо «гопничав», їздив по залізниці з солдатськими ешелонами, що вирушали на фронт. Там він і свиснув балалайку.

Це характеристика не Сергіївського інтернату. Це характеристика звичайного дитячого будинку. Закінчувалась вона проханням перевести Корольова в «одну з шкіл для важких у виховному відношенні дітей у віці від дванадцяти до шістнадцяти років».

Прохання задовольнили.

Корольова переслали в «сиву» Сергіївську, мов неживий предмет, по «супровідному талону» № 234.

«При цьому припроваджується Михайло Корольов, чотирнадцяти років».

І той, хто привіз його на місце, одержав квитанцію