Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1 - Володимир Читай

— І що ти хочеш, що б я написав?

— Щось страшне, що б хижаки мене десятою дорогою обходили.

— Гаразд, напишу! Але ж пам'ятай: що написано пером, то не витягнеш волом!

— Добре-добре, — відмахнувся заєць. — Аби не чіпали!

Встромив дятел білу затесану пір'їну в чорнильницю, нахилився над папером і нашкрябав посередині: «ДОВІДКА». Потім підняв очі до неба, почесав потилицю, щось вигадуючи, посміхнувся сам до себе і вивів: «Пред'явник цієї довідки, заєць Ляк, хворий на чуму. Заразний. Не наближатися. Хто його з'їсть — в муках сконає.» Потім підписав документ: «Головний лікар Чарівного лісу — Змія Фарма». Уважно прочитав, що б помилок не було, і зайцеві дав.

— Ось тобі документ! Хоч і підроблений, але майже як справжній вийшов. — Встроминіс задоволено оглянув свою роботу. — Якщо зустрінеш лиса чи вовка — не тікай! Дай цей документ прочитати. Ніхто тебе з таким діагнозом не їстиме. Це я тобі гарантую!

Подякував заєць дятлові, акуратно склав довідку вчетверо, обережно поклав її за пазуху і побіг щасливий, аж підскакував від радості. Біжить, співає:

— Не боюся я нікого, ні зубатого, ні злого! Не боюся я нікого, ні зубатого, ні злого!

«Оце, — думає, — тепер нове життя в мене почнеться! Тепер я сміливий, навіть вовки мене боятимуться!»

На лісовій галявині Ляк друзів-зайців зустрів. Побачили вони, що заєць веселий і радісний, здивувалися, бо таким його ніколи ще не бачили, та й питають:

— Що це з тобою, Ляку?

— Не скажу. Це секрет!

— Ми ж твої друзі! Які можуть бути секрети від друзів? — здивувалися зайці. — Розкажи!

— Мене тепер хижаки боятимуться! — не втримався Ляк, похвалився друзям.

— Не може такого бути! Ти нас, мабуть, дуриш…

— А от і не дурю! В мене документ є. Такий, що краще, ніж зуби охороняє!

Подивилися зайці один на одного, потім на Ляка, і розсміялися! «Таки дуриш нас! Не бувають документи міцнішими за зуби. Вони ж паперові!»

— Дивіться! — розізлився Ляк, що з нього сміються. — Я покажу! — Він обережно вийняв з пазухи папір, розгорнув його і поклав перед друзями. — Читайте, як не вірите!

Прочитали зайці документ, здивувалися, принишкли. Раптом один каже:

— А може документ не справжній?

— Як це не справжній! Справжнісінький! Підпис Фарми хіба не бачите?

А підпис справді, точно як у Фарми. Поглянули зайці один на одного, повірили і злякалися.

— Тікаймо, браття! Він заразний! — пискнув найстарший і, мабуть, найрозумніший заєць і скочив в кущі. За ним інші. Галявина вмить спорожніла і стихла.

— Перелякалися? Так вам і треба! — Ляк був радісний, бо на власні очі побачив, що документ таки діє! От яка сила у папірця!

До вечора лісова радіостанція «Сорока Тріскотя ФМ» усім рознесла страшну новину: заєць Ляк захворів на чуму! Від вуха до вуха ця звістка миттю пролетіла весь Чарівний ліс. Усі лише про це й говорили. Знали звірі про цю заразу… Було, пів лісу вимерло від цієї хвороби. І ніхто проти неї ліків не знає. Навіть стара Фарма. А тут, на тобі, Ляк захворів!

— Що робити? Як рятуватися? — питали звірі одне одного, але відповіді ніхто не знав.

Негайно зібрали Лісову раду, довго думали-радились і вирішили обходити хворого зайця десятою дорогою, заборонили усім навіть говорити із ним, що б чума по лісу не розійшлася!

Почалося в зайця Ляка нове життя. Стрибав, де хотів, по кущах не ховався, найширшими стежками гуляв, свистів, реготав, співав голосно, нікого не боявся! «Оце справжнє життя! Настав рай і для мене!» — радів Ляк.

Ранком наступного дня помітив заєць, що якось порожньо в лісі. Ось вже й сонце над лісом, а він ще досі нікого не зустрів. Дивно… Пішов на галявину. Нікого. На річку — і там ні душі. Дивно-дивно… щось тут не те…

— Еге-гей! — гукнув заєць. Луна пішла горами. Прислухався Ляк, а навкруги тиша. Так тихо, що у вухах дзвін. Ніде листочок не ворухнеться, гілочка не трісне. «Де це всі подівалися?»

Заліг зайчик за старим пеньком, лопухами затулився і чекати став, чи часом хтось по стежині не йтиме. Бачить, маленький борсучок з кошиком йде, на всі боки оглядається. Коли з пеньком порівнявся, Ляк з-за нього вискочив і став перед борсчуком.

— Привіт, Боря!

— Ой! — Борсучок затулився кошиком, — не підходь до мене!

— Не бійся мене! Це ж я, зайчик Ляк!

— Стій, де стоїш!

— Чого це ти злякався мене? Я ж не хижак! — зайчик зробив крок вперед. Борсучок Боря відсахнувся від нього, наче від вогню, кинув з переляку кошика і мерщій тікати в кущі.

— Оце так маєш… — здивувався зайчик. — Чого б це він так від мене тікав? Ми ж наче дружили… Наївся яблук, які в борсучковому кошику були, і заснув.

Прокинувся зайчик, бо почув, що десь гілочка тріснула. А це значить, що поблизу хтось є. Ляк обережно підвів голову і побачив їжачка Колюшу. Він настромив на голки десяток грибів, схилив носика донизу і повільно рухався стежиною. Зрадів Ляк, що приятеля зустрів:

— О, Колюша! Який я радий тебе бачити!

— Ти радий, але я не тішусь. — якось спідлоба зиркнув їжак.

— Це ти чого? — здивувався зайчик.

— А то ти не знаєш?

— Що?

— Заразний ти! Усі про це говорять. Не наближайся! В мене ще діти малі, рано мені ще помирати.

— Ти про це? — розсміявся зайчик. — Це ж неправда! Це я проти вовків та лисиць довідку вигадав, що хворий. На друзів вона не поширюється!

— Хвороба не вибирає: і на вовків, і на їжаків перескочити може. Байдуже їй, хто ворог, а хто