Нові пригоди Електроніка - Євген Серафимович Велтистов
Так, чи приблизно так, сприймали цей важливий момент у житті учні та учениці восьмого «Б», напружено вдивляючись в умови завдання, виводячи формули й графіки, підбігаючи інколи до електронної парти «Репетитор», щоб прискорити свої обчислення. Так, чи приблизно так, розрахував сам собі години першого екзамену математик Таратар, поки не помітив білих метеликів, що літали від парти до парти.
Таратар захвилювався:
«Невже шпаргалки?»
Він згадав свої шкільні роки, як він з товаришами у класі обмінювався заздалегідь заготовленими, застарілими сьогодні відповідями на задачі, й збагнув: це не шпаргалки його дитинства, це щось нове — паперові метелики весни, близьких літніх канікул.
Учитель зацікавився: що ж це за метелики?
Він вийняв кілька записок з ганчірки, коли стирав нею з дошки, написав нові формули й, вийшовши з класу, розгорнув зім’яті папірці. Трохи здивовано прочитав він їх. Це були не відповіді на екзаменаційні питання, а лаконічно сформульовані, відверті пропозиції про дружбу. Майці — від Макара Гусєва, Електронікові — від Майки, Гусєву — від X. Підписи стояли чіткі, але почерк був не Гусєва, не Свєтлової і не Електроніка.
«Ти дивовижна, чесна людина», — писала Елеку незнайома Светлова. «Я відкрив тебе на екрані», — звертався до Майки хтось під псевдонімом «Електронік». А X. просто призналася Гусєву: «Як здорово ти гугукнув! Я весь вечір сміялася!»
Таратар поперхнувся, звинувачуючи себе в неблагородстві, в тому, що він читає чужі листи, повів таємниче бровами й повернувся у клас.
— Прошу продовжувати! — сказав він грізно. — І не знижувати уваги! — Він більше не реагував на перехресний вогонь записок, вважаючи, що невдовзі вони припиняться, що розумне математичне мислення візьме гору над телегрою.
А вони все летіли, летіли, летіли…
Летіли на всіх екзаменах. Знизу вгору, згори вниз і по горизонталі. Іноді потрапляли до рук учителів. І ті знизували плечима: скільки кінодвійників розвелося!
Можливо, автори записочок згадають пізніше, що вони в них написали, а може, й не згадають зовсім, але траєкторії всіх цих дивних паперових стріл, кульок і фантів, якими перекидалися не тільки у восьмому «Б», а й у багатьох класах, переплелися з іншими важливими напрямками життя — екзаменами, весняним настроєм, терміновими справами людства — привели до знаменитого ефекту, що його сам міністр освіти назвав так: «Вибух енергії».
З поштового пікапа Електронік і молодий розсильний вийняли п’ять мішків з листами й підняли у квартиру Сироїжкіна. Великі паперові мішки поскладали в кутку кімнати, через що вона відразу звузилася в об’ємі. Це й був той самий обіцяний «вагон» листів. Щодо «візка», то ним виявився грубий целофановий пакет з телеграмами.
— Завтра щоб хто-небудь був удома, — заявив діловито розсильний. — Листів навалом, а в мене дві пари коліс!
Електронік сів на підлогу перед важенними мішками. Він був щасливий! Скільки нової, несподіваної інформації про людей, про людство загалом міститься в цих посланнях!
Однак уже перший лист загнав його в глухий кут. Не в математичний, звичайно, і не в житейський, а просто в якийсь абстрактний, незбагненний для нього самого кут. Він покликав Рессі, і той випірнув з темної кімнати.
— Помічено людину з очима, які не сміються, — сказав, не відриваючи погляду від листа, Елек. — Хіба так буває? — Він підвів голову, глянув пильно на собаку. — По-моєму, так не повинно бути…
Рессі гавкнув непевно, не усвідомлюючи важливості доручення.
Лист схвилював Електроніка. Колись він сам не вмів усміхатись і жартувати, не міг примусити себе розсміятися і відчував велику незручність. Невже серед людей є хтось такий нещасний?
Та лист лежав перед ним, його увінчувало багато підписів. Дивну дівчинку бачили в різних дворах, найчастіше на спортивних майданчиках. Вона швидко бігала, тренувалася з м’ячем і ні з ким не хотіла грати. Одиночне заняття спортом — справа особиста, але тих, хто бачив дівчинку, здивували саме її очі.
— Це дівчинка! — уточнив Електронік. — Ось тобі прикмети й координати. Дізнайся, де вона зараз!
Через кілька секунд із балкона Сироїжкіна стартував літаючий собака, схожий на велику бабку.
— Успіху, Рессі! — побажав йому щасливого пошуку господар. — Запам’ятай: дівчинка з очима, які не сміються!.. — І він вийняв з мішка новий лист.
Поки Сироїжкін відсипався після екзамену, вони з Рессі попрацювали на славу. Елек клацав на машинці відповіді на термінові телеграми, а Рессі, ширяючи на прозорих крилах над опівнічним містом, розносив їх за різними адресами, опускав у поштові скриньки або підсовував лапою під двері. Запізнілі перехожі бачили, як з під’їзду прожогом вибігав дужий тер’єр, і дивувалися, що такого породистого собаку господарі проти ночі випустили гуляти. А ті, хто помічав, як з темних кущів безшумно злітав величезний птах, ще довго гадали, який це лісовий гість поселився в місті.
Електронік клацав і клацав на машинці.
Він працював усю ніч і.ще півдня, поки до кімнати не ввірвався збуджений Сергій.
— От кумедія! З цими записками все на світі переплуталося! Уявляєш, Кукушкіна одержала десять записок — про дружбу, в тому числі — від тебе!
— Я їй не писав, — спокійно відповів Електронік.
— В тому ж і річ! — розсміявся Сироїжкін, згадавши вираз обличчя Кукушкіної, і плюхнув у крісло. — Ніхто їй по-справжньому не писав. — Ну, Кукушкіна побігла до вчителя і покотила на всіх бочку…
— А що Таратар?
— Він довго пихтів, потім дістає з кишені записочку, питає дуже ввічливо цю зануду: «Хто це писав?» А в записці — чорним
