Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
- Запроси ж його сюди, Червохвосте. Де твоя вихованість?
Холодний голос лунав зі старовинного крісла перед каміном, але Френк не бачив, хто там сидить. Натомість бачив змію, що скрутилася на зітлілому килимку, наче жахлива пародія на домашнього пса.
Червохвіст кивком запросив Френка в кімнату.
Приголомшений Френк ще міцніше вп'явся в костур і перешкандибав через поріг.
Кімнату освітлював лише камін. Вогонь відкидав на стіни довгі павучисті тіні. Френк пильно вдивлявся у спинку крісла. Чоловік, який сидів там, здавався ще меншим за свого слугу, бо Френк не бачив навіть його потилиці.
- Ти все чув, маґле? - поцікавився холодний голос.
- Як ви мене назвали? - виклично перепитав Френк, бо тепер, коли він потрапив до кімнати, коли настав час для якоїсь дії, він став відважніший. Так завжди бувало на війні.
- Я назвав тебе маґлом, - незворушно відповів голос. - Це означає, що ти не чаклун.
- Не знаю, що по-вашому означає «чаклун», - вів далі Френк, голос якого вже не тремтів. - Але те, що я почув, має зацікавити поліцію. Ви скоїли вбивство й задумали нове! І я вам ще одне скажу, - додав він у пориві раптового натхнення, - моя дружина знає, що я зараз тут, і якщо я не повернуся...
- Ти не маєш дружини, - зовсім тихо заперечив холодний голос. - Ніхто не знає, що ти тут. Ти нікому не казав, куди йдеш. Не бреши Лордові Волдеморту, маґле, бо він знає... він усе знає...
- О, та невже? - зухвало відказав Френк. - Лордові, кажете? Невисокої ж я думки про ваші манери, мілорде. Чому ж ви не повернетесь і не глянете мені у вічі як людина?
- Бо я не людина, маґле, - холодний голос ледве чувся крізь потріскування вогню в каміні. - Я більше, значно більше, ніж людина. Хоча... чом би й ні? Я гляну тобі у вічі... Червохвосте, розверни моє крісло.
Слуга заскімлив.
- Ти чув мене, Червохвосте.
Поволі, зі скривленим обличчям, так, ніби він радо зробив би що завгодно, замість наближатися до свого господаря й до килимка зі змією на ньому, чоловічок ступив уперед і почав розвертати крісло. Змія звела свою потворну трикутну голову й легенько засичала, коли ніжки крісла зачепили її килимок.
І ось крісло повернулося до Френка і він побачив, хто там сидить. Його костур зі стуком упав на підлогу. З горла вирвався крик. Френк кричав так голосно, що не почув слів, які промовляла істота в кріслі, підіймаючи чарівну паличку. Спалахнуло зелене світло, хльоснув різкий звук і Френк Брайс повалився додолу. Він помер ще до того, як його тіло торкнулося підлоги.
За двісті миль звідти, здригнувшись, прокинувся хлопець, якого звали Гаррі Поттер.
- РОЗДІЛ ДРУГИЙ -
Шрам
Гаррі лежав горілиць, важко дихаючи, немов після швидкого бігу. Він щойно бачив дуже яскравий сон і досі ще затуляв руками обличчя. Давній шрам на чолі, що мав форму блискавки, палав під його пальцями, неначе хтось притис до шкіри розпечене залізо.
Він сів, однією рукою й далі тримаючись за шрам, а другою намацав у пітьмі окуляри, що лежали на столику біля ліжка. Надів їх і зміг краще розгледіти кімнату, освітлену слабким оранжевим світлом, що просочувалося крізь фіранки від вуличного ліхтаря за вікном.
Гаррі ще раз торкнувся пальцями шраму. Він і далі болів. Гаррі ввімкнув настільну лампу, виліз із ліжка, перетнув кімнату, відчинив шафу і глянув у дзеркало на внутрішньому боці дверцят. Побачив там худющого чотирнадцятирічного хлопця з ясно-зеленими спантеличеними очима під розкуйовдженим чорним чубом. Пильніше придивився до шраму у своєму віддзеркаленні. Усе було нормально, проте й досі пекло.
Гаррі спробував пригадати, що йому снилося. Сон був такий реальний... там було двоє знайомих йому людей і один незнайомий... він насупився, зосереджуючись і намагаючись усе згадати...
Невиразно пригадав темну кімнату... на килимку біля каміна лежала змія... маленький чоловічок на ім'я Пітер і на прізвисько Червохвіст... а ще холодний, пронизливий голос... голос Лорда Волдеморта. При згадці про нього Гаррі похололо у грудях...
Він міцно заплющив очі й спробував пригадати, як виглядав Волдеморт, але не зміг... Згадав єдине - тієї миті, коли розвернулося Волдемортове крісло, і він, Гаррі, побачив, хто там сидить, він відчув неймовірний жах, який його і розбудив... Чи то був біль у шрамі?
І хто був той старий чоловік? Бо там таки був якийсь старий. Гаррі бачив, як той упав додолу. Усе плуталося в його голові, і він затулив обличчя руками, намагаючись зберегти в уяві видиво тьмяно освітленої кімнати. Та це було все одно, що намагатися втримати в пригорщі воду. Що дужче він старався зберегти деталі, то швидше вони зникали... Волдеморт із Червохвостом казали, що вони когось убили, хоч Гаррі не міг пригадати ім'я жертви... і вони змовлялися вбити ще когось... його...
Гаррі опустив руки, розплющив очі й обвів поглядом кімнату, мовби сподівався побачити в ній щось незвичайне. Так і вийшло - в його кімнаті було безліч незвичайних речей. У величезній фанерній валізі, що стояла відкрита в ногах біля ліжка, виднілися казанець, мітла, чорні мантії й підручники замовлянь. На письмовому столі стояла велика порожня клітка, в якій зазвичай сиділа Гарріна біла полярна сова Гедвіґа, а решту стола було завалено сувоями пергаменту. На підлозі біля ліжка лежала розгорнута книжка, яку він читав учора перед сном. Усі малюнки в цій книзі рухалися. Там шугали на мітлах чоловіки в яскраво-оранжевих мантіях, кидаючи один одному червоного м'яча.
Гаррі підійшов до книжки, підняв її й побачив, як один чарівник забив красивий гол, вкинувши м'яча в кільце на висоті п'ятнадцяти метрів. Гаррі закрив книжку. Навіть квідич - на його думку, найкращий вид спорту на світі - не міг зараз відвернути Гаррі від тривожних думок. Він поклав книжку «Літаючи з «Гарматами» на столик біля ліжка, підійшов до вікна, розсунув фіранки й глянув на вулицю внизу.
Прівіт-драйв мала саме такий вигляд, який годилося мати в суботу на світанку респектабельній вуличці в передмісті. Усі фіранки на вікнах були заслонені. Гаррі не бачив у пітьмі жодної живої душі, навіть кота.
А все ж... а все ж... Стривожений Гаррі повернувся до ліжка й сів, знову проводячи пальцями по шраму. Не біль його турбував. До болю й травм Гаррі звик. Якось він був утратив усі кістки правої руки і потім цілу ніч терпів біль, доки їх йому відрощували. Невдовзі по тому
