Пригодам — ура! - Анатолій Григорович Костецький

який тишком-нишком Надворі малому підставив підніжку, у іншого хлопця м'яча одібрав, сусідці по парті малюнок порвав. А тільки спитають у нього: — Навіщо?! Провину він звалить одразу на інших, тому ні в дворі з ним, ні в класі не грають… Гадаю, він скоро до нас завітає!.. Ну от, подивіться, а що вам казав я! Уже поспішає по совість хазяїн! Ця совість, я бачу, належить тобі? Будь ласка, бери, але більш не губи! 3 А тут на полиці — роззява з роззяв, найкращий ловець і винищувач ґав. Давно вже усе він забув і проґавив: забув, що він має обов'язки й справи, забув десь портфель, авторучку красиву, забув і про те він, що мама просила. А якось на ґаву так рота роззявив, що сам загубив себе, бідний роззява! Ще й досі Дивується всюди народ: од хлопця зоставсь лиш роззявлений рот… Як тільки зустріне його хтось із вас, скажіть, щоб зайшов за собою до нас. 4 Ця купа велика — загублений час. Боюся, що й місця не стачить у нас… Ось — час для навчання, загублений в школі, — його вже, напевно, не вернеш ніколи! Тут — час допомоги і мамам, і татам, який у розвагах втрачали завзято. Там — Час для зарядки, що в ліжках згубили і разом зі спортом у ліні втопили… Тут стільки часу погубили невчасно, що я вже й не знаю, куди його класти! Напевно, мені доведеться на дверях скоріше прибити табличку фанерну, щоб з неї нарешті довідався кожний: «Загублений Час Повернути не можна!» 5 А онде в куточку, далекім і темнім, лежить і страждає