Пригоди Цибуліно - Джанні Родарі
— Про своїх я знаю, — відповів Ведмедик. — Я ніколи не був у місті, але мій приятель Зяблик частенько туди літає і приносить звістки від моїх тата й мами. Каже, що вони день і ніч не сплять, а тільки мріють про волю. А я й не знаю, що таке воля. Краще б вони про мене думали. Адже я їхній син.
— Воля — це означає жити без хазяїв, — пояснив Цибуліно.
— Та правитель не дуже злий господар. Зяблик розповідав, що моїх тата й маму годують досхочу і вони навіть розважаються, дивлячись на людей, які день у день вештаються біля клітки. Правитель зі своєї ласки помістив їх там, де можна бачити багато-багато людей. А проте вони хотіли б повернутися до лісу. Та Зяблик каже, що це неможливо, бо їхню клітку зроблено із дуже міцних залізних ґрат.
Цибуліно тільки зітхнув.
— Про це і я знаю. Коли я ходив до тюрми на поба-чення з татом, я дуже уважно оглядав мури і зрозумів, що звідти втекти неможливо. І все ж я пообіцяв моєму таткові рано чи пізно звільнити його. І коли буду готовий, спробую.
— Бачу, що ти — хоробрий хлопчик, — сказав Ведмедик. — Я і зараз готовий іти визволяти моїх рідних, та не знаю дороги до міста. Боюсь заблукати.
— Слухай-но, — раптом спинив його Цибуліно, — ніч тільки почалася. Якщо ти згоден повезти мене на спині, то ще до півночі ми будемо в місті.
— А що ти там робитимеш? — тремтячим голосом запитав Ведмедик.
— Знайдемо твоїх рідних. Може, і мені пощастить побачити мого тата.
Ведмедика не треба було просити двічі: він присів, Цибуліно скочив йому на спину, і вони помчали до міста.
Цибуліно вказував шлях: [96]
— Праворуч! — командував він. — Ліворуч! Туди, поза тим будинком! Тихіше, ось міська брама. До зоологічного саду — туди! Обережно, потихеньку!
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Тюлень — базіка язикатий
У зоологічному саду стояла глибока тиша. Сторож спав у загороді для слонів, поклавши собі під голову кінець слонячого хобота. Спав він так міцно, що не прокинувся, коли Цибуліно з Ведмедиком тихенько постукали у ворота.
Слон обережно переклав голову сторожа на купку соломи, простяг хобота до воріт, відімкнув і стиха пробурмотів:
— Увійдіть…
Двоє друзів озираючись увійшли.
— Доброго вам вечора, синьйоре Слон, — чемно привітався Цибуліно. — Пробачте, якщо ваша ласка, що ми турбуємо вас у таку пізню годину.
— Дарма, прошу, — відповів Слон. — Я ще не спав. Пробував відгадати, що сниться моєму сторожеві. Завжди, коли він спить тут, я намагаюсь відгадати його сни. Адже по його снах можна взнати — хороша він людина чи нехороша.
Цей Слон був старий індійський філософ. В його голові завжди роїлися чудернацькі думки.
— Просимо вашої поради, бо знаємо, який ви мудрий, — казав далі Цибуліно. — Чи не порадили б ви нам, як можна звільнити з клітки тата і маму оцього Ведмедика, мого друга?
— Що ж, я міг би вам це сказати… Та навіщо? В лісі не краще, ніж у клітці. У клітці не гірше, ніж у лісі. Отже, по-моєму, виходить, що кожен мусить залишитися на своєму місці.
Несподівано настрій Слона змінився і він промовив:
— Та коли ви так цього бажаєте, то скажу. Ключ від ведмежої клітки лежить у кишені ось цього чолов'яги, [97] мого сторожа. Спробуємо не розбудити його і витягти ключ. Мій сторож спить міцно. Не почує.
Цибуліно і Ведмедик сумнівалися, що хоботом можна зробити таку тонку справу. Але Слон так спритно і делікатно діяв своїм довжелезним гнучким хоботом, що сторож і не поворухнувся.
— Нате вам ключа! — сказав Слон. — Та не забудьте ж потім принести його мені.
— Будьте певні і прийміть нашу найщирішу подяку, — прошепотів Цибуліно. — А ви не бажаєте втекти звідси разом з нами?
— Якби я хотів утекти, то не чекав би вашої появи і допомоги. Бажаю успіху!
Він знов обережно поклав голову сторожа собі на хобот і став тихесенько колисати. Хотів міцно приспати його, поки наші друзі роблять свою справу.
Цибуліно і Ведмедик вислизнули із слоновника і попростували до ведмежих кліток. Та не встигли вони ступити кількох кроків, як їх покликав чийсь голос:
— Гей, ви!
— Ш-ш-ш! Хто там? — озвався переляканий Цибуліно.
— Ш-ш-ш! Хто там? — передражнив той самий голос.
— Не піднімай галасу, сторожа розбудиш! А невідомий голос знову перекривив:
— Не піднімай сторожа, галас розбудиш!.. Ох, дурень я, дурень! — додав голос, — Я все переплутав!
— Та це ж Папуга! — прошепотів Цибуліно до Ведмедика. — Він повторює усе, що чує. Але він зовсім не розуміє ні того, що чує, ні того, що сам говорить. Через це він усе плутає.
Проте Ведмедик не хотів ображати Папугу і ввічливо спитав:
— Скажіть, цією доріжкою можна дійти до клітки