Пригоди Цибуліно - Джанні Родарі

— Можливо, — згодився Горох.

— Шкода, що невідомо, де тепер ці люди, які втекли з тюрми, — просторікував Помідор. — Тепер я залюбки зробив би для них щось хороше.

— Що ж ви зробили б тепер, коли самі перебуваєте у в'язниці?

— Ваша правда. Та я й не знаю, де вони.

- І я не знаю, — признався Горох.

Від привітності Помідора язик у адвоката почав потроху розв'язуватися, і він додав:

— Знаю тільки одне: місце, де вони сховали хатину кума Гарбуза.

Коли Помідор почув ці слова, у нього з радощів аж серце тьохнуло.

«Ану, Помідоре, прислухайся уважно до того, що говоритиме цей дурень, — сказав він сам собі. — Можливо, в тебе ще є надія на порятунок…»

— Справді, знаєте? — запитав він у адвоката.

— Авжеж, знаю. Тільки нікому не скажу. Бачите, я не хочу більш кривдити цих бідних людей.

— О, ці почуття роблять вам честь, синьйоре адвокат! Я б теж нікому не сказав. Я не хотів би, щоб через мене з цими бідолашними знедоленими людьми сталось якесь нове лихо!

— Коли так, — сказав синьйор Горох, — то я радий потиснути вашу руку.

Синьйор Помідор простяг руку, і синьйор Горох довго її тиснув.

Адвокат зовсім розчулився, йому закортіло поговорити з Помідором від усього серця.

— Повірите, — легковажно признався він, — вони сховали хатину біля самісінького замку. Так близько, що нам і на думку не спало б там шукати. [73]

— Де ж саме вони її сховали? — ніби ненароком запитав Помідор.

— Тепер я вже можу вам про це сказати, — гірко усміхнувся синьйор Горох. — Все одно завтра ми з вами загинемо, і цю таємницю разом з нами сховає могила.

- І правда. Ви ж знаєте, що завтра на світанку обох нас стратять.

Тут синьйор Горох ще ближче присунувся до товариша по тюрмі і тихенько прошепотів йому на вухо, що хатину кума Гарбуза сховано недалеко звідси, в лісі, і доглядає її кум Суниця.

Помідор вислухав до кінця, палко потиснув Горохові руку і скрикнув:

— Дорогий мій друже! Я вам безмежно вдячний за те, що ви довірили мені цю важливу звістку. Цим ви рятуєте мені життя!

— Я рятую вам життя? Та ви жартуєте!

— Анітрохи! — гукнув Помідор і схопився на ноги. Він кинувся до дверей і почав щосили гатити в них кулаками, доки прибігли Лимончики.

— Негайно ведіть мене до принца Лимона! — наказав синьйор Помідор, як завжди, владним тоном. — Я повинен доповісти- йому про надзвичайно важливу справу!

І справді, Помідор розповів принцу про все. Принц страшенно зрадів. І вони вирішили, що завтра вранці, зразу ж після страти Гороха, підуть до лісу, щоб захопити хатину кума Гарбуза.

На сільському майдані вже стояла шибениця, під нею дощаний поміст, а в помості була ляда. Коли кат натискував кнопку, ляда відчинялася вниз. Туди і мав провалитися синьйор Горох, коли його повісять.

Його хотіли вже вести на страту, а він всіляко намагався виграти час. Спочатку заявив, що хоче поголити [74] бороду, потім захотів помити голову, а потім йому заманулося зрізати нігті на ногах, бо вони, мовляв, дуже відросли.

Кат не хотів чекати і лаявся, але, за звичаєм, останню волю смертника необхідно було виконувати. Довелося посилати по ножиці.

Не менше двох годин зрізував нігті синьйор Горох. Та нарешті змушений був скоритися і піти на майдан.

Коли він уже сходив на поміст, його раптом охопив жах, — то оце зараз він має померти? Такий маленький, товстенький, зелененький, з такою чисто вимитою головою і обстриженими нігтями — він усе-таки має померти!

І от гучно заторохтіли барабани. Кат накинув адвокатові на шию зашморг, порахував до тринадцяти і натиснув кнопку. Ляда відчинилася, і синьйор Горох провалився у темряву. Тільки встиг подумати: «Ну от і кінець!»

І раптом почув над собою чийсь гугнявий голос:

— Ріжте зашморг, синьйоре Цибуліно! Тут таке світло, що я нічого не бачу!

Хтось перерізав зашморг, що стискав шию Гороха, і той самий голос знову промовив:

— Дайте йому ковтнути нашого картопляного соку. Ми, кроти, ніколи не рушаємо в путь без пляшечки цього чудового цілющого напою!

Що ж воно тут сталося?

А сталося просто-напросто от що: Полуничка сповістила Редисочку про небезпеку, яка нависла над Горохом. Редисочка збігала до лісу і розповіла усе Цибуліно та його