Таємниця Крилатого Змія - Рене Дюшато

Стримуючи лють, двоє друзів поспішили до нещасних утікачів. Серед уламків каміння, заплющивши очі, лежав худенький хлопчина, кров цебеніла з пораненого плеча. Першою жертвою майора став Гробак…

— Куди ж зник другий? — здивовано запитав В’юн. — Може, це був П’єро…

Друзі подивилися вниз, де серед гранітних брил люто билися хвилі. Тіла ніде не було видно.

— Бідолашного поглинуло море, це точно! — Бурлака скрушно похитав головою.

На пляжі знову пролунали два постріли. Полювання на дітей тривало.

Щовечора найзаможніші відпочиваючі збиралися в “Зірці”, невеличкому барі. Цього вечора там панувало велике пожвавлення. Відвідувачів обслуговувала Анік, дочка рибалки з Карнака, що за звичаєм селян округи Орей носила зачіску, схожу на дашок.

Коло столу майора Муфлона і пана Дювіньйона точилася голосна розмова. Чоловіки гаряче і з подробицями розповідали слухачам, як стріляли з рушниць у втікачів із виправної в’язниці, коли ті намагалися прорватися через перешийок. В’юнові і Бурлаці пощастило припинити розправу, що була для багатих нероб просто забавкою.

Жандарми прибули з Орея вже після згаданих подій. Це були здоровані, яким набридла повсякденна робота, і тому їм було приємно виконувати нове доручення — полювати на дітей-втікачів. Пораненого Гробака було перенесено на перший поверх бару, і хазяйка погодилася надати незайняту кімнату для туристів.

— На скелястому березі, — гримав майор, стукаючи кулаком об стіл, аж дзвеніли чарки, — на скелястому березі я бачу цих бандитів, націляюсь (тут майор удав, ніби прикладає рушницю) і — бах! бах! Чудовий дуплет! З мого “Гамерлеса” я ніколи не мазав. Зброя виключна! З нею я полював на хижаків у Конго. Уявіть собі, в червні 1928 року я звалив з цього карабіна слона. Розкішні тварини!.. Так от…

— Ви вже нам розповідали про свій дуплет, — перебив надокучливого майора Дювіньйон.

— Так-так, дуплет!

— Однак ми знайшли лише одного пораненого, того, що зараз лежить унизу.

— Я даю вам слово офіцера, пане Дювіньйоне, що влучив у них двома пострілами!

— Тоді дивно, що ми знайшли тільки одне тіло, — сухо і невдоволено промовив ділок.

Майор побагровів.

— Другий упав у хвилі… Такі речі часто трапляються, коли полюєш на березі моря. Пам’ятаю, як на диких качок я…

Знову розгорілися жваві суперечки між мисливцями за дітьми. Врешті майор послався на В’юна та Бурлаку, як на свідків. Анік пішла їх кликати. Гробак лежав непритомний майже півдня, аж поки прийшов лікар. Він витяг кулю, перев’язав хлопця і запевнив, що рана не тяжка.

В’юн та Бурлака оббігли майже весь півострів Кіберон, шукаючи П’єро. Вони повернулися на те саме місце, де було поранено Гробака і де високий берег круто уривався над морем. Схилившись над урвищем, друзі довго вдивлялися униз. Потім подалися до тюрми, куди жандарми вже тягли похнюплених збіглих колоністів до їхнього ненависного пекла. О сьомій годині вечора якийсь жандарм повідомив друзів, що не пощастило зловити лише п’ятьох колоністів. Серед тих, кого перелічив жандарм, був і П’єро Ланкрі…

Поранений кволо всміхнувся до юнаків.

— Негідники! — обурювався В’юн. — Стріляти в малих з рушниць! Коли б не ми, пристрелили б тебе, це точно!

— А той хлопець, що був зі мною, куди він подівся? — запитав Гробак.

— Він зник, — відповів Бурлака. — Як звали твого друга?..

Саме цієї хвилини до кімнати зайшла Анік.

— Пане, вас там питають нагорі, здається, у важливій справі…

— Зараз прийдемо, почекай! — кинув В’юн і знову нетерпляче обернувся до Гробака.

— Уявляєте, ніхто у нас не звав один одного на ім’я, ми тільки знали номер або прізвисько. А цей був новачок, всього вісім днів просидів. Але я добре пам’ятаю, він сам мені казав, що його звуть П’єро.

— Це П’єро, і наволоч майор його вбив! — заревів Бурлака і кинувся до дверей. — Ну, постривай, зараз я йому покажу!

В’юн, пополотнівши з люті й горя, зупинив товариша.

— Заспокойся! На цьому ділі можна зараз обпектись. Давай-но спочатку поміркуємо, як краще покарати стару паскуду.

— Таких людців, як отой майор, треба вішати, — упевнено промовила служниця Анік, що стала свідком всієї розмови.

Гробак уважно слухав.

— Ви що, друзі цього П’єро? — обережно запитав він.

— Авжеж! Хотіли допомогти йому втекти. Тільки приїхали, а тут саме й почалася оця веремія.

Насупившись, Гробак мовчки вдивлявся в юнаків. Хвилину він вагався, але потім довірливо звернувся до друзів:

— Ну, добре. Якщо хочете знати, він не загинув, ваш друг. Він заховався. Коли в мене вистрілили, ми йшли разом. Я нічого не відчув, тільки немовби сильно вдарило в плече. Навіть здивувався, коли побачив себе на землі. Нічого не розумів, що сталося. Лежачи на камінні, я побачив П’єро. І от, це я вам точно кажу, він упав саме перед другим пострілом!..

— Перед другим пострілом!..

— Так, це були звичайні хитрощі. Він удав з себе вбитого і покотився до провалля. На мить наші очі зустрілися, і я побачив, що малий підморгнув мені. Ясно, він здорово обдурив усіх… Нараз мені все закрутилося в очах. Більше я нічого не пам’ятав.

— Все одно неможливо було врятуватися! — скрикнув В’юн. — Він же упав зі скелі.

— Даремно так думаєте, — заперечила служниця. — Маленькою я часто гралася біля провалля. Скільки там тріщин, печер і переходів, де можна сховатися, а потім спуститися аж до моря! їх важко помітити серед уламків граніту. Тепер жандарми патрулюють берег. Коли б оце дістати моторний човен і під’їхати морем!

— Готель має човен?

— Має, але всі човни припнуто біля пляжу. Як піти туди, то це далеченько буде, треба пройти весь півострів, і якраз настане ніч. От син пана