Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
- Вибачте, - сказав Гаррі ельфові, - я вас переплутав зі знайомим.
- Але я теж знати Добі, паничу! - пискнула ельфиня. Вона затуляла обличчя, ніби її засліплювало світлом, хоч у Верхній ложі було доволі тьмяно. - Мене звати Вінкі, паничу... а ви, паничу... - її темно-карі очі стали великі, мов тарілки, бо вона помітила Гаррін шрам, - та ви ж Гаррі Поттер!
- Це так, - зізнався Гаррі.
- Добі весь час про вас говорити, паничу! - приголомшено сказала вона і ледь-ледь опустила руки.
- А як він там? - поцікавився Гаррі. - Як йому вільне життя?
- Ой, паничу, - забідкалася Вінкі, хитаючи головою, - ви вже мені пробачити, паничу, але я не бути певна, що ви зробити Добі послугу, паничу, коли давати йому свободу.
- Чого б це? - здивувався Гаррі. - Що з ним сталося?
- Свобода закрутити Добі голову, паничу, - засмутилася Вінкі. - Добі мати дивні думки, паничу. Не може знайти собі роботи, паничу.
- Чому? - не міг зрозуміти Гаррі.
Вінкі на півоктави знизила голос і прошепотіла:
- Він хотіти за роботу платню, паничу.
- Платню? - перепитав Гаррі. - А чом би й ні? Вінкі вжахнулася від цього припущення і знову затулила пальцями обличчя.
- Ельфам-домовикам не платити, паничу! - приглушено пискнула вона. - Ні, ні, ні! Я казати Добі, я йому казати, знайти собі гарну родину і влаштуватися там, А він натомість веселитися, що аж ніяк не личити ельфові-домовику. Ще трохи таке розгульне життя, казати я Добі, і тебе викликати у відділ нагляду й контролю за магічними істотами, наче звичайного ґобліна.
- Та нехай би вже трохи повеселився, - сказав Гаррі.
- Ельфам-домовикам не можна повеселився, паничу, - рішуче заперечила Вінкі, не забираючи рук з обличчя. - Ельфи-домовики робити, що їм наказано. Я дуже не любити висоти, паничу Гаррі Поттере... - вона боязко зиркнула на поле внизу, - але мій хазяїн посилати мене у Верхню ложу, і я приходити, паничу.
- А чого це він тебе сюди посилає, якщо ти боїшся висоти? - насупився Гаррі.
- Хазяїн... хазяїн хотіти, щоб я зайняти йому місце, паничу Гаррі Поттере, бо йому дуже ніколи, - пояснила Вінкі. - Вінкі бажати залишатися в наметі хазяїна, паничу, але Вінкі робити, що їй наказано, бо Вінкі чемна ельфиня.
Вона знову перелякано зиркнула вниз, а тоді заплющила очі.
- То це такі ельфи-домовики? - пробурмотів Рон, коли Гаррі обернувся до нього. - Дивні вони створіння.
- Бачив би ти Добі! - засміявся Гаррі.
Рон дістав свого всенокля й почав його випробовувати, наводячи на протилежні трибуни.
- Круто! - покрутив він ручкою повтору. - Можна зробити, щоб отой старий пень унизу ще раз поколупався в носі... іще раз... і ще раз...
Герміона тим часом пильно вивчала оздоблену оксамитом і китичками програмку.
«Перед грою відбудеться показ живих талісманів кожної команди», - прочитала вона вголос.
- На це варто подивитися, - пожвавився містер Візлі. - Національні команди завжди привозять зі своїх країн усіляких істот і роблять з цього ціле шоу.
У наступні півгодини їхня ложа поступово заповнювалася. Містер Візлі тиснув руки чаклунам, судячи з усього, вельми значним і впливовим. Персі при цьому так часто зіскакував з місця, наче сидів на їжаку. Коли прибув сам міністр магії, Корнеліус Фадж, Персі так низько вклонився, що його окуляри впали й розбилися. Страшенно зніяковівши, він полагодив їх чарівною паличкою і заздрісно поглянув зі свого місця на Гаррі, котрого Корнеліус Фадж привітав, наче давнього знайомого. Вони вже колись зустрічалися, тож Фадж привітно потис Гаррі руку, запитав, як йому живеться, й відрекомендував його чарівникам зі свого оточення.
- А це наш Гаррі Поттер, - звернувся він до болгарського міністра, що мав на собі розкішну, оздоблену золотом мантію з чорного оксамиту, і не розумів, здається, ані слова. - Гаррі Поттер... ну, ви ж знаєте, хто це такий... хлопчина, що переміг Відомо-Кого... та ви мусите про нього знати...
Болгарський чаклун раптом помітив Гаррін шрам і щось збуджено заторохтів, показуючи на нього пальцем.
- Гаррі, я знав, що він нарешті докумекає, - втомлено зітхнув Фадж. - Я в мовах ні бум-бум, мені для перекладу потрібен Барті Кравч. Ага, бачу: його ельф-домовик тримає для нього місце... це добре, бо ті пройдисвіти-болгари хотіли вже вициганити для себе всі найкращі місця... ага, а ось і Луціус!
Гаррі, Рон і Герміона швидко озирнулися. До вільних місць у другому ряду, що були якраз за спиною містера Візлі, пробиралися не хто інші, як колишні власники Добі-Луціус Мелфой, його син Драко і жінка, мабуть, Дракова мати.
Гаррі і Драко Мелфой ворогували ще з першої поїздки до Гоґвортсу. Драко своїм блідим загостреним обличчям і білявим волоссям дуже нагадував свого батька. Мати в нього теж була білява. Висока й струнка, вона була б доволі симпатична, якби не скривлені губи - так, ніби їй щось постійно смерділо під самісіньким носом.
- О, Фадж, - сказав містер Мелфой, простягаючи руку міністрові магії. - Як ся маєш? Ти, мабуть, ще не знайомий з моєю дружиною Нарцисою? І з моїм сином Драко?
- Дуже радий, дуже радий! - усміхнувся Фадж і вклонився місіс Мелфой. - Дозвольте відрекомендувати вам містера Обланськова... Оболонського... містера... словом, це болгарський міністр магії, який не розуміє ані слова, тому не зважайте. Хто тут у нас іще... о, з Артуром Візлі ви вже, мабуть, знайомі?
Це була напружена мить. Містер Візлі й містер Мелфой зиркнули одне на одного, а Гаррі виразно пригадав останнє їхнє зіткнення. То було в книгарні «Флоріш і Блотс», де вони зчинили між собою бійку. Холодні сірі очі містера Мелфоя ковзнули з містера Візлі на ряди крісел.
- Господи! Артуре, - м'яко промовив він. - Та ти ж, мабуть, продав усе своє майно, щоб дістати місця у Верхній ложі? Хоч твоя хата стільки б і не коштувала.
Фадж, який не чув цих слів, додав: - Артуре, Луціус нещодавно зробив дуже щедру пожертву лікарні магічних хвороб імені Святого Мунґо. Тож я й запросив його сюди.
- Дуже... дуже приємно, - силувано всміхнувся містер Візлі.
Погляд містера Мелфоя зупинився на Герміоні. Та почервоніла, але не відвела очей. Гаррі чудово розумів, чому скривилися вуста містера Мелфоя. Мелфої хизувалися своєю чистокровністю. Інакше кажучи,
