Пригодам — ура! - Анатолій Григорович Костецький

— От вам слово, хлопці, щоб я на цьому місці провалився, щоб мене пацюки загризли — не знав я нічого про магазин! — присягнувся Сем. — Я думав: клей їм треба, щоб пожартувати!

— Дожартувався! — кинув Васько, а Христофор аж підскочив:

— Ага! От ти й признався, що вкрав мій суперклей.

— Та признаюсь, признаюсь, — махнув рукою Сем у повному розпачі. — Та зараз треба швидше розшукати отих негідників, треба негайно щось робити!

— Ми знаємо що! — гордо проказав Васько. — Побігли, Тюля!

— І я з вами, — напросився Сем.

Майже годину трійця нишпорила по всьому містечку. Нарешті їм пощастило: в одному з провулків вони наштовхнулися на Євгена Євгеновича.

— Що, молоді люди, не сидиться? — посміхнувся той. — На жаль, нічого втішного поки що не можу вам сказати.

— Скоро скажете, — виступив наперед Христофор і гарячкове почав розповідати Бубликові про Бевзя, про вкрадені продукти й про те, що клей потрапив до рук Бевзевих дружочків — Рубильника та Бегемота.

— Які вони на вигляд? — грізно спитав Бублик у Сема.

— Клей у Рубильника, він верховода, — поквапливо пояснив Сем. — Худющий такий, довготелесий, увесь час навколо очима нишпорить. Голос хрипкий, неприємний, а обличчя червоно-сизе й припухле: дуже пиво любить.

— Досить, годі! — обірвав його академік. — Все зрозуміло. Чекайте мене на лаві й нікуди не йдіть. Я все беру на себе, а вас повідомлю, коли треба буде!

Перш ніж вирушити на розшуки Рубильника, суперагент заскочив до готелю, щоб змінити зовнішність. Про нього вже знали троє хлопців, а Z-003 поклав собі за правило: якщо тебе знають більше трьох осіб — міняй зовнішність!

Замкнувшись у номері, агент-академік присів над чемоданом і заходився переглядати свої речі.

— Так, бабуся-пенсіонерка не підійде, — відклав він сиву перуку, спідницю й стареньку кофтину. — Солдат у відпустці — теж, — полетіла слідом за кофтиною єфрейторська форма, — А оце, здається, в самий раз! — агент задоволено дістав із чемодана вузлик, на якому була бірка з написом «Слюсар-сантехнік».

Він розв'язав вузлик і розклав на ліжку заплямовані парусинові штани, картуз із поламаним козирком, пару нечищених черевиків і подерту куфайку, з лівої кишені якої визирала голівка пляшки.

— Так, це те, що треба! — задоволено посміхнувся Z-003, уважно оглянувши все начиння. Він хутко вбрався, постояв трохи перед дзеркалом, надаючи обличчю виразу байдужості до всього, що відбувається навколо, й пішов до виходу.

На східцях він зіткнувся з русявим струнким юнаком. Той поглядом зміряв агента з ніг до голови й запитав:

— Папашо, сірничка не даси?

— Некурящий, — входячи в нову роль, недбало кинув суперагент-сантехнік.

Юнак з досадою здвигнув плечима й пішов східцями на другий поверх. Насправді не сірники були йому потрібні. Адже Яким Якович — а це був саме він! — ніколи в житті не викурив жодної сигарети. Просто він навмисне зупинив на мить агента, і от тепер у нього в кишені вже була магнітна стрічка із записом голосу Z-003, картка з аналізом його крові та відбитки пальців агента — для картотеки.

А суперагент ішов вулицею і подумки радів, що перша зустріч ніякої підозри не викликала, отже він замаскувався надійно!

Агент крокував собі хиткою ходою, — так, на його думку, завжди ходять сантехніки, — й уважно зиркав туди й сюди правим оком. Річ у тім, що в це око було вмонтовано спеціальний пристрій із записом даних про зовнішність Рубильника. Цей пристрій оглядав усіх перехожих, порівнював їхню зовнішність зі своїми даними і, коли вони співпадуть, — мав послати агентові у вухо сигнал. От Z-003 і йшов собі спокійненько, пильнуючи лівим оком за дорогою, щоб раптом не втрапити під машину.

Z-003 уже був обійшов усі центральні вулиці, так і не почувши сигналу, коли раптом пригадав Бевзеві слова про те, що Рубильник дуже любить пиво, — і подався на околицю, де, як він знав зі свого шпигунського довідника, найчастіше трапляються пивні точки.

Біля кожної точки він зупинявся на кілька секунд і по черзі наводив око-пристрій на любителів пива. Чимало з них ніби нагадували Рубильника: такі ж зсутулені, з червоними припухлими обличчями. Та пристрій мовчав — і агент ішов далі. Щоб не викликати зайвої підозри, йому щоразу доводилося випивати кухоль пива, тож не дивно, що після п'ятої точки він уже ледве пересувався і міг більше не вихилятися навмисне: хода його й так зробилася хиткою.

Раптом, звідки не візьмись, йому на плече сів електронний горобець.

— Прилетіла, пташечко! — зрадів той. — Ну, показуй, що принесла. — Він квапливо розкрив горобця й аж вискнув від радості, побачивши гроші та жуйку.

— Тепер вони в мене швидко все позабувають! — промовив суперагент, розкладаючи пакетики з гумкою по кишенях. Жувальна гумка теж була одним із його найулюбленіших засобів шпигунства: по-перше, для підкупу, а по-друге, для ліквідації свідків. Агент знав, що багато хлопців люблять жувати гумку, а від постійного жування дитячий розум тупішає, мозок працює ліниво — і дитина, зробившись дурником, забуває про все на світі, окрім гумки, звичайно. Отак за допомогою гумки Z-003 намірявся ліквідувати наших хлопців.

Коли ж він прочитав листа від шефа, то тільки зловтішне посміхнувся: «Ач, підвищення за клей обіцяє! Та я, викравши клей, генералом стану, хо-хо!» — І, забувши про конспірацію, голосно розреготався.

У піднесеному настрої Z-003 почвалав далі. І не встиг він наблизитись до чергової пивної бочки, як у вусі його пролунав сигнал. Агент стрепенувся й побачив просто перед собою Рубильника. Z-003 відразу зосередився, висмикнув зі штанів давно непрану сорочку без ґудзиків, поправив у кишені пляшку, щоб її можна було помітити ще здалеку,