Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
Там лежали непритомні Мелфой, Креб та Ґойл.
Гаррі, Рон і Герміона застосували кілька різних заклять. До того ж, не лише вони.
- Ми вирішили подивитися, що ця трійця задумала, - наче нічого й не сталося, сказав Фред, наступаючи на Ґойла, щоб зайти в купе. У руці він тримав чарівну паличку - так само, як і Джордж, який зайшов за ним, старанно наступивши на Мелфоя.
- Цікавий ефект, - мовив Джордж, розглядаючи Креба. - Хто застосував закляття «фурункулус»?
- Я, - відповів Гаррі.
- Дивно, - весело сказав Джордж. - Я застосував «желейні ноги». Ці два закляття ніби й не поєднуються. А в нього на пиці повиростали маленькі щупальця. Але не залишаймо їх тут - вони не надто прикрашають купе.
Рон, Гаррі і Джордж почали штурхати, котити й виштовхувати непритомних Мелфоя, Креба і Ґойла в коридор - через суміш заклять, якими їх ударили, вони мали жахливий вигляд. Залишивши трійцю в коридорі, усі повернулися в купе і зачинили за собою двері.
- Хтось бажає зіграти партійку у вибухові карти? - спитав Фред, витягуючи колоду.
Аж на середині п'ятої партії Гаррі наважився спитати:
- То ви нам розкажете? - звернувся він до Джорджа. - Кого ви шантажували?
- А-а-а, - похмуро протяг Джордж. - Ти про те.
- Це не має значення, - захитав головою Фред. - Це зовсім неважливо. Принаймні зараз.
- Ми передумали, - знизуючи плечима, сказав Джордж.
Однак Гаррі, Рон і Герміона не переставали розпитувати, тож нарешті Фред не витримав:
- Ну, добре, добре, якщо вам так цікаво... то був Лудо Беґмен.
- Беґмен? - Гаррі аж підскочив. - Ви хочете сказати, що він був причетний до...
- Та ні, - насуплено сказав Джордж. - Аж ніяк. Він Лудко-дурко. Йому не вистачило б кебети.
- То що тоді? - запитав Рон.
Фред якусь мить помовчав, і тоді промовив:
- Пам'ятаєте, як ми побилися з ним об заклад на Кубку світу з квідичу? Про те, що виграє Ірландія, але Крум зловить снича?
- Так, - підвердили Рон та Гаррі.
- Той бовдур заплатив нам золотом леприконів, яке розкидали ірландські талісмани.
- І що?
- А те, - буркнув Фред, - що воно зникло! На ранок золота мов і не було!
- Але... це, мабуть, випадково? - спитала Герміона.
Джордж гірко засміявся.
- Авжеж, спершу і ми так думали. Вирішили, що коли йому напишемо й повідомимо про помилку, то він її виправить. Але він нічого не робив. Не звертав уваги на наші листи. Ми намагалися поговорити з ним про це у Гоґвортсі, та він завжди вигадував якісь причини, щоб від нас відкараскатися.
- Врешті-решт він розізлився, - докинув Фред. - Сказав, що ми ще замолоді, щоб грати в азартні ігри, і що він нічого нам не дасть.
- І тоді ми попросили, щоб він хоч віддав наші гроші, - підхопив Джордж.
- Він не міг відмовити! - вигукнула Герміона.
- Ще й як зміг! - буркнув Фред.
- Але ж то були всі ваші заначки! - не вірив Рон.
- Не нагадуй мені про це, - сказав Джордж. - Врешті-решт ми з'ясували, що й до чого. Беґмен так само не повертав гроші батькові Лі Джордана. Виявилося, що він вляпався в халепу з ґоблінами. Він позичив у них купу грошви. Банда ґоблінів підстерегла його в лісі після матчу на Кубку світу і забрала все золото, яке було при ньому, - але цього не вистачило, щоб покрити всі борги. Ґобліни гналися за ним аж до Гоґвортсу. Він робив ставки в азартних іграх і процвиндрив геть усе. Не мав більше чим бряжчати в кишенях. І знаєте, як цей ідіот вирішив розплатитися з ґоблінами?
- Як? - запитав Гаррі.
- Він зробив ставку на тебе, - сказав Фред. - Поставив велику суму, що ти виграєш турнір. А грав він з ґоблінами.
- То он чому він весь час намагався допомогти мені виграти! - зрозумів Гаррі. - Що ж, я виграв - тепер він поверне вам ваше золото!
- Нє-а, - заперечно похитав головою Джордж. - Ґобліни грали так само підступно, як і він. Вони сказали, що ви з Діґорі розділили перемогу, а Беґмен ставив, що виграєш ти сам. Тому Беґменові довелося тікати. Він змився відразу після третього завдання. - Джордж глибоко зітхнув і знову почав роздавати карти.
Решта подорожі минула доволі приємно. Гаррі волів би, щоб вона тривала ціле літо, щоб потяг ніколи не доїхав до Кінґс-Кросу... але ж він цього року відчув на власному досвіді, що час, на жаль, не сповільнюється, коли попереду чекає щось неприємне. Тож Гоґвортський експрес прибув на платформу дев'ять і три чверті надто швидко. Потяг наповнився галасом і метушнею, учні почали вивантажувати речі й виходити самі. Рон та Герміона, тягнучи свої валізи, перелізли через Мелфоя, Креба та Ґойла.
Але Гаррі не поспішав.
- Фред, Джордж! Почекайте!
Близнюки озирнулися. Гаррі відчинив валізу і вийняв свій приз.
- Беріть, - він тицьнув торбу Джорджеві в руки.
- Що? - здивувався Фред.
- Беріть, - твердо повторив Гаррі. - Мені не треба.
- Ти здурів, - Джордж спробував віддати торбу назад.
- Та ні, - заперечив Гаррі. - Забирайте і творіть свої винаходи. Це для крамниці жартів.
- Він таки здурів, - майже з благоговінням вигукнув Фред.
- Беріть, - твердо сказав Гаррі. - Якщо не візьмете, я його викину. Я не хочу й не потребую цього золота. А посміятися я не відмовлюся. Ми всі не проти посміятися. Мені здається, що сміх нам тепер потрібен як ніколи.
- Гаррі, - слабким голосом промовив Джордж, зважуючи торбину в руках, - тут, напевно, з тисяча ґалеонів.
- Так, - засміявся Гаррі. - Уявіть, скільки вийде канаркових заварних.
Близнюки дивилися на нього широко розплющеними очима.
- Тільки не кажіть мамі, де ви взяли... Хоч тепер вона може й перехотіти, щоб ви працювали в міністерстві...
- Гаррі, - почав Фред, але той витяг чарівну паличку.
- Слухайте, - рішуче сказав він, - або беріть, або я вас зачарую. Я вивчив багато нових заклять. Тільки зробіть мені одну послугу, добре? Купіть Ронові декілька різних мантій, і скажіть, що вони від вас.
Перш ніж близнюки встигли щось сказати, Гаррі вийшов з купе, переступивши через Мелфоя, Креба та Ґойла, які й досі лежали на підлозі, вкриті не надто привабливими слідами заклять.
Дядько Вернон чекав за бар'єром. Місіс Візлі стояла біля нього. Вона міцно обняла Гаррі й прошепотіла йому на вухо:
- Думаю, Дамблдор дозволить тобі влітку приїхати до нас. Будь
