Козак Мамарига - Автор невідомий - Народні казки

— Стій, не тремти, проти нашої сили нема дужчої на землі. Є тільки Іван — мужичий син, та сюди й ворон його кісток не занесе!

— Брешеш, — Іван каже, — добрий молодець сам зайде!

— Чи битися, чи миритися прийшов?

— Авжеж битися, не миритися!

— Ну, бий!

— Ні, бий ти перший!

Дев'ятиголовий змій як ударив — так по кісточки Івана в землю й увігнав. Але Іван як ударив змія — заразом сім голів одрубав. Вдруге замахнувся — останні дві голови зрубав… Посік тоді змія, спалив кістки і попіл за вітром пустив. Пішов у дім і спати ліг.

На ранок і того спитав:

— А що, добре стеріг моста?

— Так стеріг, що й миша не пробігла.

На третю ніч покликав Іван обох богатирів, повісив на стіні рукавичку й сказав:

— Піду я сам стерегти моста, а ви глядіть на мою рукавичку — як буде з неї піт капати, то пускайте мого коня. А як потече з неї кров, то самі на допомогу мені поспішайте.

Богатирі пообіцяли все те зробити, та тільки Іван пішов до мосту, вони спати полягали та й позасинали міцним сном.

Став Іван під мостом. Опівночі чує — земля двигтить, листя на дубах осипається. Це найстарший змій, дванадцятиголовий, летить на тому коні, що жар може їсти, а полум'я пити. Летить він і каже до свого коня:

— Стій, не спотикайся, проти нашої сили нема дужчої на всьому світі. Є десь Іван — мужичий син, ну, та він сюди не зайде, сюди й ворон кісток не занесе.

А Іван на те:

— Ворон кісток не занесе, а добрий молодець сам прийде!

— Битися прийшов чи миритися?

— Не за тим добрий молодець прийшов, щоб миритися, а за тим, щоб битися!

— Ну, бий, — говорить змій.

— Ні, ти бий перший, ти ж найдужчий.

Як ударив змій, як ударив Іван — бились, бились… Вже в змія з дванадцяти голів тільки три зосталось. А Іван вже по самий пояс у землю загнаний, от-от зовсім охляне…

В домі з Іванової рукавички піт капотить, а богатирі сплять, нічого не чують. Тут Іван з останніх сил з руки другу рукавичку стягнув та як кине навідмаш! — і розбив стайню. Кінь його як вирвався, як прибіг до нього, став копитами бити, землю розриває…

А ті богатирі прокинулись, бачать — з рукавички кров ллється! Треба Іванові на допомогу поспішати, а вони бояться: для чого свої голови під небезпеку підставляти?!

А кінь тим часом землю оббив, вихопився з землі Іван і каже змієві:

— Тепер я тебе вб'ю!

— Хоч і вб'єш, — засичав змій, — хоч і коня чарівного забереш, та не доведеш його додому: є ще в мене три сестри, й мати, і батько цар Ірод. Вони тобі за мене відплатять, з світу зживуть!

Відрубав останні голови Іван, задумався — як йому нової небезпеки позбутися?

Тим часом ота бабуся, що він кінськими шкурами її хату вкрив, почула, що на Івана біда насувається. Бо та бабуся чародійниця була і все знала, що на світі діється. От вона й послала до нього свого песика. Прибіг песик до Івана та й каже йому:

— Як їхатимете ви додому й схочете пити, то побачите праворуч криничку — вода як скло чиста. Не пийте ж її, а лише вдар по ній навхрест палицею, то й побачиш, що з неї буде. Як поїдете далі, схочеться вам їсти — стоятиме край дороги яблуня, вкрита наливними яблуками. Не їжте їх, а лише вдар по ній навхрест палицею — побачиш, що буде. А ще далі поїдете — побачите копицю м'якого сіна. Як схочеться вам на ньому спочити, то не лягайте, а тільки вдар навхрест палицею — побачиш, що буде.

Вислухав це Іван, подякував песикові, забрав того чарівного коня і разом з двома богатирями поїхав додому. їдуть вони, їдуть, і схотілося їм пити. Коли це бачать — біля дороги криничка, — вода як скло чиста.

— Нап'ємось, — кажуть богатирі.

— Е, ні, не можна! — каже Іван. Та як вдарить навхрест по цій криниці своєю палицею — так кров і потекла! Бо то була не криничка, а змієва сестра.

Поїхали далі. Схотілося їм їсти. Коли це стоїть яблуня, вся вкрита наливними яблучками. Богатирі до тих яблук, а Іван каже:

— Е, ні, не можна! — та як вдарить навхрест палицею по тій яблуні, так кров і потекла. Бо то була друга змієва сестра.

Поїхали далі, потомилися дуже. Бачать — коло дороги стоїть копиця м'якого сіна. Богатирі хотіли відпочити на ньому, та Іван ізнову не дозволив, рубонув по тій копиці — а то була третя змієва сестра.

Та тільки вони того лиха позбулися, аж наступає попід небом велика хмара. Придивилися — а це зміїха-мати за ними женеться!

— Давайте ж, братці, втрьох битися з нею, — каже Іван, — бо сам я її не подужаю.

Але ті два богатирі перелякалися, битись не хочуть. Пришпорили своїх коней — та й тікати!.. Повтікали зовсім, аж до свого краю.

— Ну й нехай, — каже Іван, — все одно з ними тільки морока, а допомоги ніякої.

Тільки що ж робити? Бачить Іван, що й сам проти старої зміїхи нічого не вдіє. Коли згадав, що недалеко за горою, за лісом є велика кузня. От він туди й прискочив на своєму коні, а другий кінь на поводі.

— Одчиніть! — гукає ковалям.

Ковалі відчинили йому дванадцятеро залізних дверей. Він вскочив до кузні, а двері самі собою й зачинилися. А зміїха сіла коло