Джордж і таємний ключ до Всесвіту - Люсі Хокінг
Натомість Енні ледь не танцювала з радості.
— Ну як? — запитала вона Джорджа, пригладжуючи сліпучо-білі складки свого комбінезона. — Він новий-новісінький — щойно приїхав.
На підлозі лежала обліплена марками картонна коробка з наліпкою SPACE ADVENTURES R US! А поруч із нею — невеличкий рожевий костюм з блискітками, пряжками й стрічками. Брудний, зношений і заплямлений.
— Це мій старий костюм, — пояснила Енні й скорчила презирливу гримасу. — Я носила його, коли була зовсім мала. Думала, що начіпляти на себе всі оті брязкальця — круто. А тепер мені подобаються звичайні скафандри.
— А навіщо тобі скафандр? — поцікавився Джордж. — Ти йдеш на бал-маскарад?
— Якби ж то! — Енні закотила очі й вигукнула: — Космосе!
— Слухаю, Енні, — приязно відгукнувся той.
— Добрий, гарний, милий, чудовий комп’ютере!
— Ох! — тільки й зітхнув Космос, а його екран, мовби зашарівшись, замерехтів.
[2]
— Джорджеві кортить дізнатися, навіщо мені скафандр.
— Скафандр потрібен Енні для того, — відповів Космос, — щоб вона могла мандрувати космічним простором. Там дуже холодно — приблизно мінус двісті сімдесят градусів за Цельсієм. Без скафандра вона б заціпеніла за долю секунди.
— Так, але... — хотів було заперечити Джордж. Та його урвали на півслові.
— Я мандрую Сонячною системою разом із татом, — похвалилася Енні. — Деколи нам складає компанію і мама, але їй не дуже подобається у відкритому космосі.
Джорджеві ввірвався терпець. Він не мав жодного бажання бавитися в дурнуваті ігри.
— Неправда! — роздратовано сказав хлопець. — Ти не мандруєш космосом. Для цього тобі довелось би летіти космічним кораблем, а туди тебе ніхто не пустить, бо вони не знатимуть, що з твоїх історій правда, а що — вигадка.
Рот Енні став схожим на букву «О».
— Ти просто плетеш нісенітниці, видаєш себе то за балерину, то за космонавтку. А твій тато і Космос вдають, наче вірять тобі. Але це не так, — не вгавав Джордж, спітнілий, втомлений і такий голодний, що й вовка з’їв би.
Енні швидко закліпала. Її блакитні очі враз заблищали й наповнилися слізьми.
— Нічого я не вигадую! — спалахнула вона, а її кругленькі щічки ще дужче порожевіли. — Анічогісінько! Це все правда, а ніякі не нісенітниці. Я справді балерина і справді буваю в космосі! Зараз я тобі це доведу!
І потупотіла до комп’ютера.
— І ти побуваєш там зі мною, — сердито додала вона. — Тоді вже точно мені повіриш!
Енні понишпорила в коробці й витягнула ще один скафандр. Кинувши його Джорджеві, вона скомандувала: «Вдягай!»
— О-о, — пробурмотів Джордж.
Енні стояла навпроти Космоса, барабанячи пальцями по клавіатурі.
— Що б йому таке показати? — запитала вона.
— По-моєму, це погана ідея, — застеріг її Космос. — Що скаже твій тато?
— А він нічого не дізнається, — квапливо відповіла Енні. — Ми тільки туди й назад. На дві хвилинки. Ну, будь ласка, Космосе!
На очах дівчати виступили сльози.
— Усі думають, що я вигадую байки, але це не так! Я казала правду про Сонячну систему і хочу довести це Джорджеві, щоб він знав — я не брешу.
— Ну добре, добре, — пробубонів Космос. — Не крапай солоною водою на мою клавіатуру, бо вона заржавіє. Але тільки подивитесь — і все. Самих вас я туди не відправлю.
Енні обернулась до Джорджа. По насупленому личку досі текли сльози.
— Що ти хочеш побачити? — суворо запитала вона. — Що у Всесвіті найцікавіше?
Джордж тим часом сушив собі голову. Хлопець не розумів, що відбувається, — він зовсім не хотів так засмутити Енні. Йому стало шкода, що дівча розплакалось. Як він тепер дивитиметься в очі Еріку? Ще вчора той сказав, що Енні не бажає йому зла, а сьогодні він так негарно з нею повівся! Джордж вирішив, що краще пристати на її гру.
— Комети, — відповів він, пригадавши кінцівку народження і смерті зорі та брилу, що влетіла у вікно. — На мою думку, найцікавіші у Всесвіті — комети.
Енні набрала на клавіатурі Космоса слово «комета».
— Джордже, мерщій одягай скафандр! — гукнула вона. — Зараз буде холодно.
І натиснула кнопку ENTER...
Розділ дев’ятий
Знову запанував морок. З екрана Космоса вирвався промінець сліпучого світла, затримався на мить посеред кімнати, а тоді взявся креслити якусь форму. Проте цього разу то було не вікно, а щось інше. Світляний пучок провів лінію вгору від підлоги, тоді повернув ліворуч, потягнув лінію рівно й спустився назад до землі.
— Диви-но! — скрикнув Джордж, збагнувши, що воно таке. — Космос намалював двері!
— Я не просто їх намалював, — ображено заявив Космос. — Для цього багато розуму не треба, а я ж дуже розумний. Я створив для вас прохід. Портал, який веде до...
— Ш-ш-ш, Космосе! — шикнула на нього Енні. Вона знову натягнула шолом і говорила через вбудований у нього передавач. Тепер вона мала той самий химерний голос, що нагнав страху на Рінґо та його посіпак. — Хай Джордж сам його відчинить.
Джордж уже сяк-так натягнув на себе громіздкий, важкий білий скафандр і скляний шолом, які жбурнула йому Енні. Ззаду до скафандра було причеплено невеликий балон, який подавав через трубку до шолома повітря, щоб хлопцеві легко дихалось. Він взув великі космічні черевики, Енні кинула йому рукавиці, і, ступивши вперед, Джордж несміливо штовхнув двері. Ті розчинилися навстіж — за ними простягався безмежний простір із сотнями яскравих цяток, що виявилися зорями. Одна зірка було значно більша та яскравіша за інші.
— Оце так! — вигукнув Джордж через власний передавач. Спостерігаючи за народженням і смертю зорі, він стежив за подіями в космічному просторі крізь віконну шибку. А тепер між ним і космосом не було
