Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг

- Ну що? - спитав Каркароф, і далі намагаючись не ворушити губами. - Бачиш? Це ще ніколи не проступало так виразно, відтоді, як...

- Забери! - прогарчав Снейп. Його чорні очі металися по класу.

- Але ж ти мав би помітити... - почав Каркароф схвильованим голосом.

- Поговоримо пізніше, Каркароф! - відрізав Снейп. - Поттер! Що ти там робиш?

- Витираю жовч броненосця, пане професоре, - невинним тоном сказав Гаррі, розгинаючись і показуючи мокру ганчірку.

Стурбований і розлючений водночас, Каркароф крутнувся на підборах і вийшов з підвалу. Не бажаючи залишатися на самоті з оскаженілим Снейпом, Гаррі скинув книжки й складники в портфель і прожогом вилетів з класу, щоб розповісти Ронові й Герміоні про сцену, свідком якої він щойно став.

*

Коли опівдні наступного дня вони вийшли з замку, слабке сріблясте сонце осявало шкільні угіддя. Вітру майже не було, тож дійшовши до Гоґсміда, друзі познімали мантії і просто накинули їх на плечі. Їжа, яку просив принести Сіріус, лежала в Гаррінім портфелі. З обіднього столу їм вдалося поцупити дванадцять курячих стегенець, хлібину й пляшку гарбузового соку.

Зайшовши в крамницю чаклунського одягу «Чудові лахи», щоб купити дарунок для Добі, вони добряче там повеселилися: таких чудернацьких шкарпеток вони ще не бачили - розцяцьковані, наприклад, сяючими золотими та срібними зірками, або такі, що починали голосно кричати, коли ставали занадто смердючі. О пів на другу друзі рушили Високою вулицею попри «Дервіш і Бенкс» і так аж до краю села.

Гаррі ще ніколи тут не бував. Крива сільська дорога вела їх за околиці Гоґсміда. Хаток ставало все менше, а городи коло них усе більшали. За селом вони взяли напрям до підніжжя гори, в затінку якої й лежав Гоґсмід. Ще один поворот - і вони побачили перелаз наприкінці дороги. Спершись на нього передніми лапами і тримаючи в зубах якісь газети, їх чекав великий кудлатий чорний пес, дуже знайомий на вигляд...

- Привіт, Сіріусе, - вигукнув Гаррі, коли вони підійшли.

Пес пожадливо обнюхав портфель Гаррі, махнув хвостом, а тоді розвернувся й побіг від них поміж кущами до кам'янистого підніжжя гори. Друзі перелізли через перелаз і поспішили за псом.

Сіріус довів їх до всіяного камінцями підніжжя гори. Йому, чотирилапому, бігти було легко, зате Гаррі, Рон і Герміона дуже швидко захекалися. Але Сіріус не спинявся. З півгодини вони, обливаючись потом, дерлися крутою, звивистою і кам'янистою стежкою, намагаючись не відставати від чорного волохатого хвоста. Лямка Гарріного портфеля різала плече.

Врешті-решт Сіріус зник з очей. Пройшовши ще трохи, друзі натрапили на вузьку розколину в скелі. Протиснувшись у неї, вони опинилися в прохолодній, напівтемній печері. У найдальшому кінці до великого каменя був прив'язаний гіпогриф Бакбик. Його задні ноги, тулуб і хвіст були як у коня, а велетенські крила, передні лапи й голова з дзьобом нагадували орла. Він люто зблиснув жовтогарячими очима, побачивши Гаррі, Рона та Герміону. Трійця низько йому вклонилася, і Бакбик якусь мить гордо їх розглядав, а тоді зігнув лускаті коліна й дозволив Герміоні підійти ближче, щоб погладити його пір'я на шиї. Тим часом Гаррі дивився, як чорний пес перетворився на його хрещеного батька.

Сіріус був у пошарпаній сірій мантії, у тій самій, в якій утік з Азкабану. Його довге сплутане чорне волосся відросло ще більше після того, як Гаррі востаннє бачив його в каміні. У Сіріуса був виснажений вигляд.

- Курка! - хрипко вигукнув він, випльовуючи старі випуски «Щоденного віщуна» на долівку печери.

Гаррі відкрив портфель і простяг Сіріусові пакет з курячими стегенцями та хлібом.

- Дякую, - сказав Сіріус, розгорнув пакет, ухопив стегенце і, всівшись долі, відкусив великий шмат. - Я харчувався переважно щурами. Не міг красти у Гоґсміді багато їжі - це привернуло б увагу.

Він голосно засміявся, та Гаррі у відповідь лиш неохоче всміхнувся.

- Що ти тут робиш, Сіріусе? - запитав він.

- Виконую свої обов'язки хрещеного батька, - відповів Сіріус, по-собачому вгризаючись у кістку. - За мене не турбуйся, я прикидаюся лагідним бездомним псом.

Він усе ще радісно всміхався, але, помітивши тривогу на обличчі Гаррі, сказав уже серйозніше:

- Я хочу сам за всім спостерігати. Твій останній лист... Скажімо так: усе стає якось підозріло. Я намагався при кожній нагоді красти газети. І, судячи з усього, стурбований не лише я.

Він кивнув на газети, що жовтіли долі. Рон підняв їх і розгорнув.

Гаррі не зводив із Сіріуса очей:

- А що, як вони тебе упіймають? Що, як тебе хтось бачив?

- Про те, що я анімаг, відомо тільки вам трьом та Дамблдору, - сказав Сіріус, знизуючи плечима й продовжуючи поглинати куряче стегенце.

Рон штурхнув Гаррі ліктем і простяг два примірники «Щоденного віщуна». У першому був заголовок «Таємнича хвороба Бартеміуса Кравча», у другому - «Чарівницю з міністерства й досі не знайшли. До справи залучено міністра магії».

Гаррі проглянув статтю про Кравча. Кожне нове речення вражало: «не бачили на людях ще з листопада...», «будинок справляє враження покинутого...», «у лікарні магічних хвороб імені Святого Мунґо ухилилися від коментарів...», «Міністерство відмовляється підтвердити чутки про небезпечну хворобу...»

- Вони так це висвітлюють, наче він помирає, - повільно проказав Гаррі. - Але навряд чи він дуже хворий, якщо спромігся добратися аж сюди...

- Мій брат - особистий помічник Кравча, - повідомив Рон. - Він каже, що Кравч перепрацювався...

- Востаннє, коли я бачив його зблизька, він мав справді хворобливий вигляд, - повільно проказав Гаррі, й далі читаючи статтю. - Це було того вечора, коли з Келиха вилетіло моє прізвище...

- Так йому й треба - за те, що вигнав Вінкі, - холодно сказала Герміона. Вона гладила Бакбика, а той хрумкотів курячими кістками, що їх йому кидав Сіріус. - Мабуть, тепер шкодує... Нарешті відчув, як це - жити, коли Вінкі його вже не доглядає.

- У Герміони - нав'язлива ідея про ельфів-домовиків, - пояснив Рон Сіріусові, кинувши на Герміону похмурий погляд.

Сіріус, однак, зацікавився.

- Кравч звільнив свого ельфа-домовика?

- Так, на Кубку світу з квідичу, - сказав Гаррі й почав розповідати про те, як з'явилася Чорна мітка, про Вінкі, яку знайшли із затиснутою в руці чарівною паличкою Гаррі та про лють містера Кравча.

Коли Гаррі закінчив свою розповідь, Сіріус схопився на ноги й почав міряти кроками печеру.

- Якщо я правильно розумію, - сказав він за хвилину, розмахуючи черговим курячим стегенцем, - то вперше ви побачили цю ельфиню в ложі для шановних гостей. Вона зайняла для Кравча місце, так?

- Так, - одночасно