Що не день, то субота - Пауль Маар

— Сир? А що це таке? — запитав Суботик, зчудовано вилупивши оченята.

— Ти не знаєш, що таке сир? — здивувався у свою чергу продавець.

Суботик похитав головою.

— На першому поверсі, там, де продаються харчі, на одному рундуку лежать великі червоні кулі. Ото й є голландський сир, хлопче, — пояснив продавець.

— Кулі із сиру! — закричав Суботик, кинувся до ескалатора й поїхав униз.

Незабаром знизу долинув пронизливий лемент, а ще за якусь хвилю Суботик приїхав ескалатором, тримаючи в руках величезну головку сиру.

— Смачно! — вигукнув він ще здалеку, відкусивши великий шматок сиру.

Продавець кинувся до Суботика, схопив його за чуба і вирвав сир у нього з рук.

— Це справжнісіньке злодійство! — закричав він. — Яке ти маєш право хапати сир?

— Але ж тітка он там, угорі, сказала, щоб ми не забули взяти у вашому магазині голландського сиру! — виправдовувався Суботик, киваючи на стелю, звідки долинав звук гучномовця.

— Не верзи дурниць! Вона пропонувала людям купити в нас сиру, — сердито пояснив продавець.

— Ні, вона не казала “купити”! — наполягав Суботик.

— Досить! Або платіть за сир, або я викличу поліцію! — погрозив продавець панові Пляшкеру.

— Годі кричати! Я заплачу за ваш сир! — заспокоїв продавця Пляшкер. — Річ у тому, що хлопчик зроду ще не був в універмазі. Він ще не знає, як тут поводитись.

— Якщо ви заплатите, то я, звичайно, не згадуватиму більше про цей випадок, — сказав продавець і поклав головку сиру на стілець. Він знову силувано усміхнувся. — Зрештою ми дотримуємось правила, клієнт завжди має рацію. Клієнт у нас — завжди король! А тепер давайте кінець кінцем одягнемо дитину!

— Хто король? — запитав Суботик.

— Клієнт! — пояснив продавець.

— А що таке “клієнт”? — далі питав Суботик.

— Клієнт — це кожен, хто в нас щось купує.

— Отже, і я — клієнт?

— Атож!

— Гей, тату, я король! — у захваті вигукнув Суботик. — Мені потрібна корона!

— Не верзи дурниць! Ти носитимеш шапку, як кожний пристойний хлопчик, — сказав продавець і підійшов до вішаків з одягом.

Увагу Суботика тим часом привернули нові цікаві речі. На одному з рундуків у відділі готового одягу лежали ковбойські капелюхи та індіанські головні убори, прикрашені пір’їнами і всілякими оздобами.

Суботик тут-таки нап’яв на себе корону з яскравого пір’я і пустився у танок, вигукуючи:

— Ці речі одягають тільки на карнавал, — сказав продавець, забрав у Суботика корону з пір’я і кинув її на рундук.

— Але ж дитині подобається цей убір! — вступився за Суботика пан Пляшкер.

— Хлопчикові потрібні пристойні речі, — заявив продавець. — Зараз ми доберемо для нього щось годяще.

Він міцно взяв за руку Суботика, що опирався з усієї сили, і потяг його до примірювальної кабіни.

— Я запропонував би спершу приміряти ось цей костюмчик, — звернувся продавець до пана Пляшкера, показуючи темно-брунатний костюм із блискучої тканини. А Суботику він сказав: — Ану, хлопче, надягай свій костюм!

Але Суботик стояв як укопаний і не ворушився.

— Ти що, не хочеш одягатися? — сердито запитав у нього продавець, зате до пана Пляшкера всміхнувся.

— До мене не можна так звертатися! — сказав Суботик.

— А як же?

— Короля називають “ваша величносте”, — гордо пояснив Суботик.

— Ану, хлопче, без пустощів! — розгнівався продавець і насварився на Суботика пальцем.

— Може, ви все-таки називатимете його “ваша величносте”? — втрутився пан Пляшкер. — Розумієте, малюк вірить в усе, що йому кажуть. Ви його назвали королем, от він і повірив, що він король!

— Ви не жартуєте? — спитав продавець. Він добув із кишені барвисту хустинку і витер спітніле чоло. Потім, зібравшись на силі, сказав: — Ваша величносте, як ваша ласка, вдягніть цей костюм!

Суботик, і далі не рухаючись, відповів:

— А нащо його вдягати? Він на мене завеликий.

— Костюм якраз на тебе, можеш мені повірити, хлопче! — сердито сказав продавець. — Я працюю тут уже чотирнадцять років, тож відразу бачу, який у кого розмір!

Суботик почав надягати на себе костюм, повільно видихаючи повітря. А тоді зовсім затримав дихання і став тонюсінький, як патичок. Штани й куртка теліпались на ньому, мов на опудалі.

— Цей костюм