Зилян - татарська казка

У давні часи жила одна бідна жінка, що мала трьох синів і доньку. Виростила їх умілими та спритними. Старший син міг відчувати за запахом місцезнаходження будь-якої речі, середульший влучно стріляв із лука, молодший був силачем, а дочка-красуня – надзвичайною рукодільницею. Якось її побачив у чарівному люстерку страшний див – велетень, який мешкав за високими горами та глибокими річками у дрімучому лісі. Страховисько вирішило забрати вродливу панночку до себе. Одного дня, коли брати з матір’ю пішли по дрова, див викрав дівчину. Повернулася родина, бачить – у будинку порожньо! Почали юнаки просити матір: – Відпусти на пошуки! Гірко плачучи, благословила парубків ненька: – Ідіть, тільки благаю: поверніться! Помандрували юнаки світом. Довго подорожували, багато високих гір минули та бурхливих річок перепливли. Старший брат усе принюхується. Аж нарешті відчув запах сестри й так напав на слід велетня: – Ось де проходив див! Попрямували юнаки до дрімучого лісу. Розшукали будинок чудовиська, зазирнули у вікно – їхня сестра закута, а поруч спить див міцним сном. Прокралися брати обережно в хатинку, визволили сестру та дременули геть, а велетень навіть не прокинувся. Подалися рідні додому. Та дорогою стомилися, щойно сіли перепочити на березі озера, як одразу поснули. Саме цієї миті підхопився див і побачивши, що полонянка зникла, кинувся наздоганяти. Примчав до озера, а хлопці міцно сплять. Схопив велетень красуню та злетів із нею під хмари. Середульший брат почув шум, прокинувся та почав будити братів: -Лихо скоїлося! А сам схопив лук, прицілився та пустив стрілу в чудовисько. І так влучно, що потрапила вона прямо в руку велетню. Від болю страховисько заревло та випустило полонянку. От-от впаде бідолашна та розіб’ється! Проте молодший брат, спритно підскочивши, впіймав дівчину. І хлопці подалися додому, щоб якнайшвидше розрадити засмучену неньку радісній звістці. До повернення дітей мати виготовила красивий зилян – розшитий шовком халат і вирішила: «Подарую тому з синів, який урятує доньку». Прийшли брати з сестрою додому – радіє мати та розпитує, як розшукали дівчину.

Старший каже: – Без мене не дізналися б, де сестра. Середульший говорить: – А без мене див не випустив би дівчину. Я підстрелив велетня! Молодший і собі: – Якби не підхопив вчасно сестру, то бідолашна розбилася б об камені. Вислухала їхні розповіді мати: – Кому ж зилян віддати? – Кожен із братів сміливий, а тому гідний отримати твій подарунок! – усміхнулася донька. – Проте халат один, тому віддай найстаршому – він натрапив на слід чудовиська. А середульшому й меншому вишию золотими нитками зиляни я, матусю. Три халати і справді були дивовижними: щойно їх вдягали хлопці, як втома минала, а тіло наповнювалося силою та бадьорістю.