Чому змії їдять жаб - малагасійська казка

Якось зустрілися змія та жаба.

– Потоваришуймо, – запропонувала мала. – Ти велика, а я – крихітна. Ось і допомагатимемо одна одній. За допомогою довгого гнучкого тіла діставатимешся будь-яких висот, я ж пролазитиму туди, куди не зможеш! А ще голосно квакатиму – це завжди стане у пригоді.

– Гаразд, – просичала плазунка.

– Ось тільки перш ніж стати добрими друзями, потрібно випробувати власні сили, – продовжила жабка. – Позмагаймося в перегонах, аби переконатися, чи зможемо впіймати одна одну.

– Якщо буду спритнішою, – примружила очі змія, – станеш моїм обідом.

– Добре, подружко. Ти старша – тікай першою.

Змія ґраційно вигнулась і з силою кинула гнучке тіло вперед… Жаба так і не змогла її впіймати.

– Нічого собі швидкість! Ти рухаєшся блискавично! – захоплено проквакала зелена. – Зараз моя черга.

Підібравши перетинчасті лапки, незграбно застрибала звивистою стежиною, та вже на четвертому кроці задні кінцівки опинилися в роті плазунки.

Змія аж засичала від задоволення, уявляючи смачний обід.

– Не ковтай мене, не треба! – голосно заквакала зелена. – Трішечки роззяв рот і скажи: «А-а-а…»Змія послухалася, та лише промовила звук, як квакушка миттю кинулася до води. Навіть плазунка здивувалася такій спритності.

– Яка розумниця! Хитра та швидка! Саму змію перехитрила! – тішилися жабчині подруги у ставку.

Не пробачила плазунка зеленій такої образи. Зібрала родичів і сказала:

– Їжте жаб, де б не зустріли. Навіть якщо животи повні, ковтайте зелених квакш стільки, скільки подужаєте! Тільки так зможемо стерти образу!

Відтоді найкращі ласощі змій – жаби.