Джміль і бджола - українські народні

Навесні сонечко пригріло, але ще ні заморозь добро не пустила, ні сніги не відтаяли, от лише що ледве лоза ожила. Схопився джміль – та до бджо-ли, крутиться та гуде: «Ву-у-у-у! Женімося».

Бджілка слабенька, звичайно як з весни, вимовляє: «Хай но, – каже, – в осені, як доробимо!»

Настала осінь. Джміль живився де попало через літо, а про зиму і не гадав. Прийшлося в осені, сидить у норі, бо нема де поживитися, щоб хоч до Покрови добути.

Бджола назбирала в лісі досить меду і на зиму та й веселенька собі прилітає на витрішки до джмеля і каже: «Ну-у-у-у! Поберімося!»

А джміль голодний, ледве відізвався: «Вмираю!»

Та не довго і дихав.