Троє братів - індійська казка

Жили колись троє братів. Їхній батько був заможним корабельником, тому залишив хлопцям гарний спадок. Сини чесно розділили майно – кораблі, будинок, худобу. Та коли дійшла черга до слонів, яких було тринадцять, виникли суперечки. Ніяк не могли брати порівну поділити тварин.

– Я найстарший, – говорив перший брат, – допомагав татові довше, ніж ви, тому більша частка належить мені!

– Неправда! – заперечував найменший. – Вас двох батько навчав у школі, мені ж іще потрібно здобувати знання. Тому цей слон – мій!

– Як же так! – сердився середній брат. – Старшим сином тато дуже пишався. А наймолодшого завжди пестив. Я ж усе життя був обділений любов’ю та увагою. Тому справедливо буде, якщо тринадцятий слон належатиме мені!

Довго сперечалися брати, нарешті надумали піти до судді.

Слуга закону вислухав уважно скарги юнаків, а тоді й каже:

– Гаразд, ходімо покажете предмет вашої суперечки. Не хочу, щоб рідні брати сварилися через майно!

Привели юнаки суддю до огорожі, за якою утримувалися слони. Довго дивився на тварин чоловік, а потім звелів погонщику посадити його на одного з велетнів.

– Із такої висоти легше буде вас розсудити, – мовив слуга закону та наказав відвести першого слона до молодшого сина, другого – до середнього, третього – до старшого, і так до того моменту, поки не залишився єдиний зайвий, тринадцятий, на якому сидів сам.

– Скажіть, чи справедливо вас розсудив?

– Так, наймудріший! – відповіли всі троє.

– Чи задоволені ви?

– Звичайно, пане!

Брати з нетерпінням чекали, кому ж дістанеться остання тварина.

– Тринадцятий слон приніс вам тільки нещастя, – мовив суддя. – Все майно ділилося чесно доти, доки ця тварина не заморочила вам голову. Ви забули про те, що рідні брати й повинні у дружбі та любові примножувати добро, яке дісталося від батька. Ця тварина посварила вас, тому забираю її з собою – щоби більше ніколи в житті не виникало суперечок. Віднині живіть у злагоді!

Слуга закону попрощався та поїхав на найкращому слоні.

Відтоді брати уникали сварок, а мудрому судді, який їх помирив, щороку приносили щедрі дари.