Чиє житло краще - чукотська казка

Прийшла одного разу євражка до струмка води попити. Дивиться, а на тому березі, прямо проти неї, стоїть бурий ведмідь і теж воду п’є.

– Здоров, ведмедю! – кричить євражка.– Як поживаєш?

– Здоров, євражко! – відповідає бурий ведмідь.– Живу непогано, але й не добре.

– Чого ж це так?

– Та барліг у мене тіснуватий. Спати в ньому тепло, а спробую повернутися – об стіни боки обдираю.

– А в мене інше лихо,– каже євражка.– Усім була гарна моя нора, та пройшов сильний дощ, розмив землю, великим стало житло.

– Ха,– сказав ведмідь,– найшла на що ремствувати! Та коли б у мене був трохи просторіший барліг, я б тільки радів.

– Нумо поміняймося! – пропонує євражка,– Я тобі віддам свою велику нору, а ти мені тісний барліг.

– Міняймося! – зрадів ведмідь,– Ти де живеш?

– Он там, на пагорбі,– відповіла євражка і показала на купину на своєму березі.– А ти де живеш?

– Теж на пагорбі, – сказав ведмідь і кивнув на сопку на своєму березі.

Ведмідь перебрів через струмок на цей берег, а євражка по камінцях перебралася на той берег. І пішли вони в різні боки, кожен у нове житло. Прийшла євражка до ведмежого барлога. Розгледілась. Пробігла в один кінець, пробігла в другий кінець, задерла голову – вгору подивилася. Сіла на задні лапки й заплакала:

– Що ж я робитиму в цій велетенській печері? Лисиця прибіжить – з’їсть мене, ворон залетить – заклює мене! Нікуди сховатися навіть од вітру.

Плакала, плакала євражка, раптом чує – хтось тюпає. Це ведмідь з’явився.

Євражка хутенько витерла сльози й питає:

– Ти чого прийшов?

– Та ось,– каже ведмідь,– не можу пролізти в твою нору. І лапами вперед пробував, і хвостом уперед, і боком – не можу влізти та й годі!

– Треба було носом уперед лізти,– каже євражка.

– І ніс просовував – не лізе.

– Бути такого не може! – образилась євражка,– Я ж уся вміщаюся в норі, ще й багато місця лишається. А дай-но я з твоїм носом поміряюсь.

Лягла євражка на носі у ведмедя. Потім сказала:

– Подумати тільки, яка я, виявляється, маленька! Ніколи цього раніше не помічала

Ведмідь сказав:

– Подумати тільки, який я, виявляється, великий! Ніколи цього раніше не помічав. Що ж тепер робити?

– Давай назад розміняємося,– запропонувала євражка.

– Давай! – зрадів ведмідь.

Він залишився у своєму барлогу на сопці. А євражка побігла в свою нору під купиною. Обоє були дуже задоволені і більше ніколи не ремствували на своє житло.