Коза, що роги – мов коса - інгуська казка

Якось паслися три кози. Старші дві – задерикуваті та хвалитися люблять. Усе своїми рогами нахваляються:

– От якби нам вовк стрівся, то ми б йому показали, де небо, а де земля!

А молодша нічого не каже, мовчки травичку скубе та ріжки свої об каміння гострить.

Увечері кози пішли додому. Перша – попереду, друга – ледь далі, а третя геть відстала.

Аж тут назустріч – вовк! Вискочив та й каже старшій козі:

– Ану, давай битися, кізонько!

– Давай, давай, дурний вовче!

Почали вони битися, а вовк накинувся на неї та й проковтнув.

Аж тут надійшла середня коза. Вовк їй і каже:

– Ану, давай битися, кізонько!

– Давай, давай, дурний вовче!

Почали вони битися, а вовк накинувся на неї та й теж проковтнув.

Аж дивиться вовк: іще одна коза йде. Побачила вона вовка й першою гукнула до нього:

– Ану, давай битися, дурний вовче!

– Давай, як тобі так кортить! – відповів здивований вовк.

Коза не дала вовкові навіть зогледітись – як налетіла

на нього, як ударила гострими-прегострими, мов дві коси, рогами, як почала топтати ратичками! Розпорола вовкові черево – і вискочили звідти дві старші кози.

– Ох же й налякали ви вовка! – насмішкувато сказала їм найменша кізонька й пішла попереду.

А старші мовчки, похнюпившись, побрели за нею слідом.