Чортів млин - чеська казка

Жив собі один мірошник, і був він дуже бідний. Млин його стояв казна-де, люди заїздили туди коли-не-коли, частенько не було чого молоти, і мірошникові жилося зле.

Якось розділив він дітям останній окраєць хліба, собі не взяв і крихти, сів біля лотоків і замислився, що його робити. У цей час підійшов до нього незнайомий купець. То був переодягнений чорт, але мірошник, звісно, цього не знав.

– Чого ви такі смутні, панотче? – почав розмову купець.

– Як же мені не журитися,– мовив мірошник.– Я удівець, маю дев’ятеро дітей, а достатку ніякого. Не знаю, що вдіяти, і ви мені не допоможете, бо з вами я навіть не знайомий!

Тоді чорт відкрився мірошникові і каже:

– Дам я тобі добру раду: продай мені свого млина на триста років!

– Еге, добре сказати – продай! Хіба в тебе є гроші? – відповів мірошник.– Бо мені так гроші потрібні, що хоч гвалт кричи!

– Та в мене грошиків вистачить,– засміявся чорт,– якби не мав, то й не торгувався б! Що ж ти правиш за свій млин?

– Не хочу себе кривдити,– мовив мірошник,– але не хочу й заправляти багацько. Тому скажу тобі просто в вічі: дай мені стільки талярів, скільки піднесеш за три рази, але заплатити зразу ж!

Чорт зареготав та й каже:

– Дурний ти! Якби заправив усі гроші, які є на світі, і тоді б я погодився!

– А я б стільки й не взяв, бо то було б нечесно,– мовив мірошник.– Але дав слово – кріпись! Сип одразу гроші, бо завтра мені розплачуватися за зерно!

Чорт зник і за мить повернувся з мішком талярів, а потім приніс ще два важкі мішки. Мірошник подивився па гроші і сказав:

– Млин твій, але я залишуся тут аж до смерті, бо ж не буду я на схилі віку шукати собі десь кутка!

– А я тебе не виганяю,– мовив чорт,– але слухай і ти мене: я тобі заплатив, а на руках не маю паперу, що млин мій. Навіть свідка нема, що ми домовилися!

– Про це не турбуйся,– заспокоїв його мірошник.– Я напишу заповіт і звелю дітям після моєї смерті піти з млина!

Так і сталося, як сказав мірошник. Навесні наступного року він помер, діти вибралися звідти, і чорт мешкав у млині аж двісті років. За цей час люди забули про того мірошника, а млин обминали десятою дорогою, бо ходили чутки, що там нечисто.

Якось тим краєм ішов старий гусар. Повертався він з військової служби, і одна нога в нього була дерев’яна. Прийшов він у село, постукав до старости і попросився на обід. Староста сам був колись вояком, запросив він гусара до хати, добре почастував, і по обіді сіли вони погомоніти про те про се. Розпитався староста, що нового в світі, гусар розповів, хто з ким воює, а потім і сам запитав:

– А що у вас тут цікавого?

– Та що б у нас могло бути цікавого,– сказав староста.– Хіба те, либонь, що є у нас один млин, і чортяка лякає в ньому людей уже дві сотні років. Кажуть, що сидітиме там іще сто!

Гусар був уже напідпитку, засміявся він і мовив:

– Двісті років щось та важать! Хотів би я побачити, як виглядає старий чортяка! Дайте мені, старосто, хліба, кілька свічок, щоб поночі там не сидіти, і я на цей млин подивлюся. Тільки пошліть зі мною, будь ласка, провожатого, бо я сам туди не втраплю!

Дав староста гусарові в торбу буханець хліба, свічок і звелів молодому наймитові провести його до чортового млина. Дорогою наймит увесь час озирався на всі боки, а загледівши здалеку млин, показав на нього пальцем і мовив:

– Ондечки, пане вояче, і є той млин!

– Бачу,– відповів гусар,– тож ходімо, вже близько!

– Е ні, хоч убийте мене, далі я не піду! – сказав наймит, міркуючи, як йому швидше дременути звідсіль.

– Еге-ге, небоже, якщо в тебе заяче серце, то біжи додому,– розгнівався вояк.– Тепер я і сам знайду дорогу!

І за хвилину він був уже біля млина.

Млинове колесо крутилося упорожні, ніде ані живої душі, навіть собака не гавкне. Зайшов гусар до ванькирчика у млині, поклав на стіл торбу, запалив свічку і повечеряв. Коли наївся, набив люльку і запалив. Так просидів він сам один аж до глупої ночі.

Раптом хтось закалатав у двері. Гусар гукнув із-за столу:

– Якщо ти чорт тутешній, заходь до хати, бо у мене, сам знаєш, одна нога дерев’яна, вставати не хочеться!

Чорт зайшов, а гусар глянув на нього та й каже:

– Люди балакають, що ти поганющий, але я бачу, одежина в тебе гарна, наче у панського мисливця. Скільки заплатив?

– Вона у мене тільки другий тиждень, а віддав я за неї сто срібних! – відповів чорт.

– Чого ж ти не сидиш у млині, а коїш по світу шкоду? – запитав вояк.

– А що мені тут робити? – засміявся чорт.– Помольців нема, кожне обходить млин стороною! Посиджу тут іще сто років, а тоді візьму до себе трьох приятелів, щоб не так нудно було!

– Ну, це ми ще побачимо,– сказав гусар.– Сьогодні нема в мене охоти теревенити з тобою, тому біжи куди очі дивляться, а я побуду сам!

– Ану не задавайся! – розсердився чорт.– Бо я тобі покажу, почім папуша лиха!

– Голубчику, я ж тебе не боюся,– зареготав гусар.– Давно вже мені кортіло побачити такого старого чортяку, як ти!

– Забирай своє манаття і геть звідсіля! – заревів чорт.– Та не гніви мене, бо горе тобі буде! Знаєш, яка в мене сила?

– Я добре знаю, що ти чорт! Але ж я – гусар і кажу тобі по-доброму: лети звідси і більше сюди ие потикайся!

Чорт кинувся на гусара, та вояк – людина бувала, вигукнув він закляття, яке взнав у одного пустельника, і приморозив чорта на місці. Потім зав’язав його личаною мотузкою, завдав собі на плечі, пішов до жорен і почав молоти чорта, аж поки йому нівспини не змолов. Чорт репетував від болю і просився:

– Ой пане гусаре! Змилуйся! Годі вже! Поки світ стоятиме, я сюди не поткнуся! І людей більше не лякатиму!

– От бачиш, ти вже іншої заспівав,– сміявся гусар.– Ллє так легко я тебе не відпущу! Насип мені в оцю торбу дукатів та ще принеси мішок самоцвітів, а то буду молоти, поки з тебе самі копита зостануться! Л як гроші й самоцвіти принесеш, то щоб твого тут і духу не було – ані в млині, ані в цьому краї!

Коли чорт присягнувся, що все так і зробить, гусар його відпустив. Майнув чорт, за хвилину повернувся з дукатами, насипав їх гусарові в торбу і поставив на землю мішок самоцвітів. Гусар зазирнув у мішок, і серце в нього звеселилося, коли побачив таке багатство. Після цього чорт зник з очей, і тільки сморід залишився після нього.

Переночував гусар у млині, а другого дня повернувся до старости. Той зрадів, що вояк прийшов живий і здоровий, і сказав йому:

– Слухай, приятелю, поживи у нашому селі ще чотири тижні. Якщо чорт не повернеться – буде млин твій!

Та чорт так і не потикався до цього краю. Гусар розвалив старий млин і побудував собі новий. Потім узяв до себе сестру, бідну вдову з шістьма дітьми, та й мірошникували вони разом аж до смерті.