Вуж та їжак - албанська казка

Вуж лежав біля своєї нірки. Сонце сідало, сутеніло. Мимо біг молоденький їжачок. Він дуже зрадів, побачивши вужа.

Підійшов їжачок ближче і чемно сказав:

– Добридень, любий вуже! Пусти мене до себе переночувати. Йти мені далеко, аж ніч скоро. Куди мені сховатися, якщо піде дощ?

Вуж помовчав, подумав, потім відповз убік і сказав:

– Гаразд, заходь.

Зрадів їжачок, від усього серця подякував вужеві і поліз до нори.

Там було темно, тісно, але м'яко і зручно. Їжак розгріб припасене вужем листя, розклав його по всій норі і хотів уже умоститися якомога зручніше.

Потім визирнув назовні і погукав вужа:

– Усе добре! Я чудово влаштувався. Тепер залазь ти.

Вуж знову помовчав, подумав, потім видерся на дерево, згорнувся на гілці клубком і задрімав.

Їжак довго чекав на нього. І знову погукав вужа:

– Іди сюди! Я прибрався у норі, тобі буде дуже зручно!

– Не піду, – відповів вуж.

– Чому? – запитав їжак.

– Не хочу, – сказав вуж.

А їжак довго думав, чому вуж не хоче залазити до нори, де так зручно, м'яко й тепло. Потім його здолав сон, він ще трохи покрутився, розправляючи колючки, і мирно заснув до ранку.

А ти як вважаєш, чому вуж не захотів залізти в нірку до їжака?