Ведмідь-коваль - Бранко Радічевич

Жили в одному місті три приятелі. Лев, який складав вірші і вважав себе найкращим поетом. А з цим, як ви розумієте, не можна було не рахуватися.

Тигр, який усім привітно посміхався, вибачте, усміхався і тому вважався наймилішою істотою в світі.

І Ведмідь, який міг підкувати коня на скаку, птицю на льоту і людину на ходу. Дуже старанний був Ведмідь: кого треба – підкує і кого не треба – теж не відмовиться підкувати.

Місто, де жили Лев, Тигр і Ведмідь, було не зовсім звичайне. Можна навіть сказати, що це було зовсім незвичайне місто. Хоча, там, як і скрізь, по вулицях ходили люди. Але й звірі траплялися теж.

Їздили у трамваях і тролейбусах...

Ходили в кіно... і навіть один до одного в гості.

Якщо до міста випадково потрапляв втомлений подорожній, його подиву не було меж. Тому що зустрічали його всі мешканці – і люди, і звірі.

Попереду йшов Тигр і гостинно посміхався, вибачте, усміхався. Лев, розмахуючи лапою, декламував вірші. А Ведмідь – ви просто не повірите! – підковував подорожнього тієї ж миті, як той піднімав ногу, щоб зробити перший крок. Вони дуже старалися, щоб гість почувався в їхньому місті, як удома. Хоча, правду кажучи, коли зовсім незнайомий Тигр усміхається вам прямо в очі, Лев перед самісіньким носом махає лапою, а Ведмідь підковує вас, наче коня, ви не будете стрибати від радощів.

Деякі подорожні навіть трохи ображалися. І тоді Голові міста доводилося втручатися і вибачатися. Але як пояснити сторонній людині, що Тигр – наймиліша істота в світі, що Лев усього лише читає вірші, а Ведмідь – найвправніший і найпрацьовитіший коваль у місті й околицях?

Але ж так будь-хто може вирішити, що він потрапив у найнегостинніше місто в світі! Спочатку пошепки про це говоритимуть. Потім десь у газетах промайне. І піде, і піде скрізь погана слава! Ні, цього ніяк не можна було допустити.

Думали, думали жителі міста. І так і сяк міркували. І придумали. Треба зробити не так і не так, а навпаки. Запросили на чашку чаю трьох приятелів – Лева, Тигра й Ведмедя – і сказали їм:

– Тепер усе буде не так, не так, а навпаки. Лев повинен зустрічати гостей і всміхатися. Тигр нехай підковує коней. А Ведмідь нехай почне складати вірші.

Спочатку звірі трохи здивувалися й розгубилися: хто захоче міняти звичний спосіб життя та ще й займатися не своєю справою? Але якщо треба не так, не так, а зовсім навпаки, нічого не поробиш. Бо ще скажуть, що ти неслухняний.

Тигр підняв капелюх, усміхнувся і нявкнув:

– Я згоден.

– Обіцяєш? – запитав Голова.

– Слово тигра.

Ведмідь почухав за вухом і гримнув:

– Зго-о-ден!

– Обіцяєш?

– Слово ведмедя!

Лев, якому дуже хотілося писати вірші, довго мовчав, але й він рикнув:

– Нічого не вдієш! Згоден!

– Обіцяєш? – запитав про всяк випадок Голова.

– Так, – сказав Лев, – слово лева.

І стали вони жити по-новому. Лев цілими днями вчився усміхатися, стоячи перед величезним дзеркалом. Махав хвостом і усміхався. Ворушив вусами й усміхався. Шкірив зуби й усміхався. Примружував одне око та усміхався. Примружував друге око та усміхався. Усміхався по-всякому, але справа не йшла – увесь час у голову лізли вірші.

Ведмідь між тим намагався віршувати. Але вірші ніяк не йшли на думку. Ведмідь вже переламав і згриз стільки пер, що всі гуси, качки, півні, кури й павичі в місті ходили обскубані.

Він навіть намагався висмоктати вірші з лапи.

Витанцьовував біля столу, але вірші так і не витанцьовувалися.

А Тигр мучився в кузні. Він старанно махав важким молотом, але замість підкови влучав чомусь по лапі.

Одним словом, звірі міцно тримали своє слово. І люди потроху заспокоїлися. Вони безтурботно гуляли по прямих і широких вулицях свого міста, їли виноград і довго милувалися високими золотистими дахами будинків. І, вірні своїй гостинності, чекали на гостей.

А тим часом...

Тим часом до них збирався в гості володар усіх боліт, трясовин, драговин і багнюк Болотин Останній.

Він збирав військо. Болотин Останній був, безумовно, не той гість, якого можна побажати. Він славився своєю брутальністю і нетерпимістю. Якщо світило сонце, він гнівався. Якщо займалася зоря, він хмурився.

Влітку він лютував. Восени дратувався. Взимку був просто сам не свій. А навесні втрачав самовладання.

І нічим не можна було йому догодити, бо у нього було все що завгодно. Сила силенна всього, а до того ж ще й пташине молоко. Але все ж таки і у Болотина Останнього була одна маленька розвага. Він захоплювався містами. Нападав на них і грабував. І це його хоч трохи відволікало від похмурих думок.

І от настала ніч. У місті всі спали. Тигр зовсім заморився в кузні і заснув між молотом і ковадлом.

Лев спав, намагаючись усміхатися уві сні.

Тільки Ведмідь продовжував сидіти за столом. Він десь чув, що вночі дуже легко складати вірші.

А військо Болотина Останнього вже входило в місто. Обережно, навшпиньках скрадались воїни. Жодного кроку не було чутно. Ані стукоту, ані брязкоту.

Спокійно спали жителі міста, а Болотин Останній і не збирався будити їх до певної пори.

І тільки Ведмідь де-не-де, а й погляне у вікно – чи не йде якийсь нічний мандрівник? Дуже хотілося йому трохи розім'ятися і підкувати для розваги одного чи двох. Як раптом він побачив, що по вулиці йде не один, не два, а ціле військо непідкованих.

"Ех! – подумав Ведмідь. – Хай буде що буде, відірвуся від віршів хоч на хвилину."

Він кинув обкусане і обсмоктане гусяче перо, схопив мішечок із цвяхами, ящик із підковами і вискочив з дому.

Не минуло й хвилини, як усе військо Болотина Останнього було підковане на совість. Застукотіли, задзвеніли, забряжчали, загрюкали підкови по бруківці.

Від цього грізного гуркоту прокинулися мешканці міста.

Прокинувся Лев і, забувши навіть усміхнутися, висунувся з вікна і став голосно читати свої вірші. І половина війська Болотина Останнього з жахом кинулася бігти.

Прокинувся Тигр, схопив свій ковальський молот і вискочив на вулицю, привітно посміхаючись, вибачте, усміхаючись. І друга половина війська Болотина Останнього мерщій втекла.

А сам Болотин Останній ледве ноги уніс – він був підкований найважчими підковами.

Цієї ночі ніхто в місті більше не лягав спати. Усі співали й танцювали.

Навіть сам Голова міста щасливо й безтурботно усміхався.

А Ведмідь на радощах підковував кожного танцюючого, варто було тільки тому підняти ногу. Але на ці дрібниці ніхто не ображався. Тим більше, що підкови Ведмідь вибирав найлегші й найгарніші, зі срібним дзвоном.

Лев цілу ніч безперервно читав вірші, яких за день у нього накопичилося чимало.

А Тигр усім привітно усміхався, і виходило це в нього дуже добре – адже цим він і був відомий.

І вранці вже нікого не турбувало, що Лев складає вірші, Тигр вміє усміхатися, а Ведмідь в одну мить підковує кожного, хто трапиться під руку. Йому навіть видали диплом найкращого коваля в світі. Лев з цієї нагоди склав вірш, а Тигр усміхнувся.

З того часу кожен у місті займався тим, що у нього виходило найліпше. І кращого за це неможливо було придумати.