Наймит - російська казка

Жив собі селянин і було в нього три сини. Пішов старший син у місто найматися. Прийшов він у місто і найнявся до купця, а той купець був такий скупий та суворий! Тільки про одне й говорив: як заспіває півень, так і вставай, наймите, та берися до роботи. Важко довелося хлопцеві, прожив він з тиждень і повернувся додому. Пішов середній син, прожив у купця з тиждень, не витримав і покинув.

– Батьку, – каже найменший син, – дозволь, я піду в наймити до купця.

– Куди тобі, дурневі! Сиди вже собі на. печі! Кращі за тебе ходили, та ні з чим поверталися.

– Ну, як хочеш, а я піду! – сказав і пішов до купця.

– Здоров, купче!

– Здоров, молодче! Що доброго скажеш?

– Візьми мене в наймити.

– Що ж, гаразд, тільки в мене, брате, як півень заспіває, так і треба йти на роботу на цілий день.

– Звісно, найнявся – що продався!

– А що візьмеш?

– Та що з тебе взяти? Рік проживу – тебе лясну, купчиху скубну, більше нічого й не треба.

– Гаразд, молодче! – відповідає хазяїн, а сам думає: «Ото добро, от дешево найняв, так дешево!»Увечері наймит приловчився, спіймав півня, підгорнув йому голову під крило, та й завалився спати. Вже й північ минула, вже на ранок повертає, – треба б наймита будити, та півень не співає. Підвелося сонечко на небі – наймит і сам прокинувся.

– Ну, хазяїне, давай снідати, вже й до роботи час ставати. Посидів, поробив день до вечора, а ввечері знову спіймавпівня, підгорнув йому голову під крило і завалився спати до ранку. На третю ніч Знову те саме.

Дивується купець, що за причина з півнем – зовсім тепер горлянки не дере!

«А піду лиш я, – думає, – на село, пошукаю іншого півня».

Пішов купець шукати півня і наймита з собою взяв. От ідуть вони шляхом, а назустріч їм четверо мужиків бика ведуть, а бик той такий великий та злий, насилу на вірьовках тримають.

– Куди, братики? – питає наймит.

– Та бика на різниці ведемо.

– Ех, ви! четверо бика ведете, а тут і одному робити нема чого.

Підійшов до бика, ляснув його по лобі і вбив на смерть. Потім скубнув за шкуру – вся шкура геть.

Купець як побачив, як він ляскає та скубе – дуже засмутився і про півня забув, повернувся додому та й почав з купчихою радитися, як їм біди-лиха позбутися.

– А от що, – каже купчиха, – пошлемо ми наймита пізно ввечері в ліс, скажемо, що корова з череди не прийшла, нехай його люті звірі розірвуть.

– Гаразд!

Почекали до вечора, повечеряли. Вийшла купчиха на подвір'я, постояла коло ґанку, входить у хату і каже наймитові:

– Що ж ти корів до хліву не загнав? Адже однієї безрогої нема!

Та, здається, вони всі були...

– Ото ж бо й є, що не всі! Іди мерщій у ліс та пошукай гарненько.

Наймит одягся, взяв ломаку.і побрів у дрімучий ліс. Скільки не ходив по лісу – не видати ніде корови. Почав приглядатися та додивлятися – лежить ведмідь у барлозі, а наймит подумав, що то корова.

– Ач, куди вперлася, проклята! А я тебе цілу ніч шукаю. – І ну дубасити ведмедя ломакою. Звір кинувся навтіки, а наймит схопив його за шию, притяг додому й кричить:

– Ворота відчиняйте та товар приймайте!

Пустив ведмедя в хлів і. зачинив разом з коровами. Ведмідь зараз узявся корів душити та трощити. За ніч усіх до одної рішив. На ранок каже наймит купцеві з купчихою:

– А корову я знайшов.

– Ходімо, жінко, подивимось, яку корову знайшов він у лісі.
Пішли в хлів, відчинили двері, дивляться – корови подушені, а в кутку ведмідь сидить,– Що ж ти, дурню, наробив? Навіщо ведмедя в хлів затяг?
Він у нас усіх корів подушив.

– Ну, чекайте, – каже наймит, –- це минеться ж йому це так! Кинувся в хлів, ляснув ведмедя – а він і дух спустив. «Погана справа, – думає купець, – люті звірі йому ніщо. Хіба сам чорт його подужає!»– Іди, – каже наймитові, – на чортів млин та зроби мені послугу велику: збери з чортів гроші, вони набір у мене брали, а віддавати не віддають.

– Що ж, – відповідає наймит, – чому й не зробити такої дрібниці? – Запряг коняку у віз і поїхав на чортів млин. Приїхав, сів на греблі і почав вірьовку крутити. Раптом вистрибнув з води чорт.

– Наймите, що ти робиш?

– Мабуть, сам бачиш! Вірьовку кручу!
– Навіщо тобі вірьовка?

– Хочу вас, чортів, тягати та на сонечку сушити, а то ви, прокляті, зовсім промокли!

– Що ти, що ти, наймите? Ми ж тобі нічого поганого не зробили.

– А чого хазяїнові моєму боргів не платите? Позичати так уміли!

– Почекай трошки, я піду спитаю у старшого, – сказав чорт ї пірнув у воду.

Наймит зразу ж за лопату, викопав глибоку яму, покрив її хмизом, посередині свій капелюх поклав, а в капелюсі ще заздалегідь дірку прорізав.

Чорт вистрибнув і каже наймитові:

– Старший питає: як же ти будеш чортів тягати? Адже наші ями бездонні!

– Чи бач! Велике діло! У мене на те така вірьовка є, що скільки не міряй, до кінця не доберешся.

– Ану, покажи!

Наймит зв'язав обидва кінці своєї вірьовки і подав чортові; той уже міряв-міряв, міряв-міряв, а все кінця немає.

– А чи багато боргів платити?

– Та от насипте цей капелюх сріблом, якраз буде.

Чорт пірнув під воду, розповів про все старшому; шкода було старому з грошима розлучатися, та робити нічого – довелося вивертати гаманці, бо капелюх з діркою був, і чорти все сипали та й сипали туди гроші. Насипав наймит повен віз срібла і привіз купцеві.

– Оце так біда! І чорт його не бере!

Почав купець з купчихою радитися, як би з дому втекти. Купчиха напекла пирогів та паляниць, наклала два,лантухи і лягла спочивати, щоб до ночі сил набратися та втекти.

А наймит викинув з лантухів пироги й паляниці, а замість того в один жорна поклав, а в другий сам заліз. Сидить – не ворухнеться і дух затаїв. Вночі розбудив купець купчиху, звалили вони собі по лантуху на плечі і подалися з двору. А наймит сидить у лантусі й свистить.

– Біжимо мерщій, наймит женеться! Бігли-бігли, наймит мовчить.

– Ну, жінко, – каже купець, – давай пиріжком закусимо. Зняв з плечей лантух, розплутав вірьовку, аж тут наймит висунув голову.

– Здоровенькі були, хазяїне з хазяйкою! Що ж це ви з дому втекли, а зо мною не розплатилися?

Скубнув купчиху, ляснув купчину – пам'ятай, як звали!