Замок на скелі - голландська казка

Згинаються старі сосни під тиском холодного морського вітру. Вітер водить по небу отари хмар, жене зелені хвилі морським простором, зносить убік самотню чайку. Слабкі промені сонця тануть в сірій імлі. Холодна і сувора північна земля.

Багато років тому володів цією землею гордий лорд Несвік. Слава про його незчисленні багатства йшла по всьому узбережжю.

Але не тільки золотом та дорогоцінним камінням пишався лорд. Виблискувала в його скарбниці перлина, кращої за яку не було в усьому королівстві, – дочка Гельва.

Був серед лицарів Несвіка золотокудрий юнак Есберн. Гаманець його часто був порожнім, проте сміливістю, силою і веселою вдачею славився він не менше, ніж лорд скарбами.

От якось гучні фанфари урочисто сповістили про бенкет на честь дня народження дочки лорда. Гості з усього королівства з'їжджалися до замку.

Побачив Есберн прекрасну Гельву і зрозумів, що відтепер життя його належить тільки їй.

А в серці дівчини також розквітла троянда кохання.

Минали щасливі дні, тижні, місяці...

Прийшов Есберн до гордого лорда просити руки його дочки. Засміявся Несвік...

– Бачиш у морі скелі? Збудуй на найбільшій з них замок, і я віддам тобі руку Гельви.

Приплив юнак до скель, а піднятися на них не зміг. Зрозумів лицар, що не побудувати йому замку, не бути Гельві його дружиною...

У скелях біля моря жили маленькі тролі. Місячними ночами вони виходили зі своїх печер, грілися у блідих променях місяця і танцювали.

Пішов Есберн до тролів.

– Допоможіть мені побудувати замок на тій скелі, що височіє в морі.

– Йди до нашого короля, – відповіли вони і вказали юнакові дорогу.

Прийшов Есберн до короля тролів, розповів про свою біду.

– Я можу побудувати для тебе замок. Але що ти даси мені за те? – відповів йому троль.

– Я небагатий, але віддам тобі все, що маю.

Засміявся король тролів.

– У мене є і золото, і коштовне каміння, і перли. Не це мені потрібно. Ось що: ти повинен вгадати моє ім'я. А якщо не зумієш, я заберу твої очі і серце.

– Згоден, – твердо сказав лицар.

І розпочав король тролів будівництво. Літає він над скелею і будує замок для Есберна. На очах зростає на скелі дивна споруда.

І кожного дня запитує його юний лицар:

– Твоє ім'я Джон? Чарльз? Робін?

– Ні, – посміхається троль.

А в замку гортає Гельва величезні книги, в яких записано всю мудрість землі, перебирає імена: Вільям? Генріх? Едвард? Але не може вгадати вона ім'я троля.

Усе вищими й вищими стають стіни замку. Вже піднімаються вежі...

Охопила серця закоханих туга – перехитрив їх троль...

Звернулася дівчина за допомогою до старого рибалки, який був такий старий, що давно вже не виходив у море, і про якого казали, що він наймудріша людина в тих краях, і розповіла йому про своє горе.

– Велику силу має любов, – сказав їй старий. – Ти можеш допомогти коханому. Йди до скель і навчи камені співати. Але поспішай, часу у тебе дуже мало.

Пішла Гельва до скель і заспівала. Співала вона веселі й сумні пісні, старі й щойно складені нею. Дівчина дуже втомилася, але їй здавалося, що камені почали співати з нею разом, і це додавало їй сил.

А в цей час у глибокій печері, обвішаній дорогим хутром і прикрашеній дорогоцінним камінням, біля свого маленького сина, що лежав у колисці, сиділа дружина короля тролів.

Тихо і тужливо в печері. А десь здалеку лунає чистий і ніжний дівочий голос. Ніколи не чула королева таких пісень. Здригнулося кам'яне серце. І вперше в житті захотілося їй заспівати синові.

Вона дивилася, як у рожевому небі, осяяні західним сонцем, чітко вимальовувалися вежі, мости та переходи замку, і раптом заспівала:

Спи, мій маленький синку,

Татко Файн скоро прийде,

Очі та серце Есберна

Він синові принесе...

Тим часом Есберн прийшов на берег, щоб в останній раз подивитися на морський простір, адже завтра замок буде готовий, і троль забере собі його очі і серце. Та раптом із надр скелі до нього донісся дивний голос:

Спи, мій маленький синку,

Татко Файн скоро прийде,

Очі та серце Есберна

Він синові принесе...

Зрадів лицар. Швидше за блискавку кинувся він до замку, де троль якраз укладав останній камінь.

– Твоє ім'я Файн! – крикнув Есберн, і в ту ж мить троль розтанув у повітрі.

Згодом усі піддані лорда Несвіка зібралися, щоб відсвяткувати весілля прекрасної Гельви та лицаря Есберна. А на почесному місці сидів старий рибалка, який був такий старий, що давно вже не виходив у море, і про якого казали, що він наймудріша людина в тих краях.

Гримить музика. Сяє вночі вогнями дивний замок.

А бурхливими штормовими ночами на березі моря виє лютий вітер. Увінчані білими гребенями хвилі з шаленим гуркотом розбиваються об похмурі скелі...

Але що це? Здалеку вітер доносить протяжний крик. То плаче дружина короля тролів, який і досі сердиться на неї через її балакучість.