Повна енциклопедія тваринництва - Юрій Дмитрович Бойчук

Клінічні прояви. Порушення проміжного, переважно білково-вуглеводного обміну, що супроводжується розладом травлення, підвищенням вмісту в крові кетонових тіл (ацетону, ацетооцтової та бета-оксімасляної кислот – у нормі 2–7 мг %), деструктивними змінами у внутрішніх органах (печінці, нирках, міокарді). Хворіють переважно високопродуктивні корови віком 5–8 років і в перші дні після отелення.

Хвороба за перебігом і клінічним проявом досить різноманітна. Однак є постійні симптоми: видихуване повітря, сеча, шкіра мають гострий запах ацетону, спостерігаються жовтявість слизових оболонок, збільшення розміру печінки, зниження або спотворення апетиту, зміни в жуйці, запори, атонія передшлунків та кишечника, рідше – судоми, м’язове тремтіння.

Для підтвердження остаточного діагнозу необхідно відправити у ветлабораторію на аналіз кров, сечу й молоко на вміст кетонових тіл.

Лікування. У раціон хворих вводять корми, багаті цукром, мікроелементи, вітаміни А і D2, активізують моціон. Медикаментозне лікування передбачає внутрішньовенне введення глюкози, внутрішньом’язово вводять інсулін, всередину дають цукор, лактат і пропіанат натрію, пропіленгліколь, холінол.

Профілактика. Збалансованість раціонів за поживністю і структурою кормових засобів, поліпшення утримання й догляду за тваринами.

Кормові отруєння

Кормовими називають отруєння ВРХ отруйними рослинами, що частіше трапляються в пасовищний період і рідше в стійловий, під час згодовування сіна, сінажу, силосу, а також отруєння хімікатами та іншими сполуками.

Токсичність отруйних рослин залежить від виду, місця зростання, кліматичних умов, а також від віку, індивідуальної чутливості тварини, що спожила отруйну рослину.

За характером переважної дії на організм тварини отруйні рослини об’єднані в такі групи:

• на травлення, сечову і центральну нервову систему (молочай і рослини, що містять соланін, сапонін і глікозиди);

• на систему кровообігу (наперстянка): посилення з подальшим ослабленням серцевої діяльності;

• діють на центральну нервову систему (дурман, блекота, полин тощо): збудження, судоми, порушення координації руху;

• на дихання й травлення (з хрестоцвітих це суріпка, гірчиця польова): почастішання дихання, задишка, кашель, виділення з носа;

• на печінку (люпин, хрестовик): жовтяниця, пронос тощо;

• спричиняють геморагічний діатез (буркун): слабкість, крововиливи в шкіру.

З хімічних речовин небезпечні пестициди, добрива, миш’яковисті препарати, сполуки міді, фосфору, хлору, ртуті. Велика рогата худоба може отруїтися кам’яною сіллю у разі надмірного її поїдання, вареним і запареним кормовим буряком після поступового його охолодження (5–12 год), кукурудзою у стадії молочно-воскової зрілості та ін.

У разі отруєння необхідно припинити надходження отруйних речовин в організм, видалити отруту з травного тракту шляхом промивання, дати протиотруту (наприклад, універсальна протиотрута унітол, для міді – 0,1 %-й розчин (1: 1000) марганцевокислого калію), адсорбенти (деревне вугілля, яєчний білок), проносні, сечогінні та потогінні засоби, а також серцеві, загальнозміцнювальні препарати.

Румініт

Етіологія. Частіше хворіє ВРХ на інтенсивній відгодівлі, за швидкої зміни раціону з грубих кормів на раціон із високою питомою вагою концентрованих кормів, у разі тривалого згодовування цукрового буряку, кукурудзи, силосу, барди, жому тощо.

Клінічні прояви. Запалення слизової оболонки рубця, що протікає переважно хронічно. Захворювання характеризується розладом травлення, зниженням поїдання кормів, зіпсутістю апетиту, зниженням доважку, схудненням тварини. Тварини мляві, пригноблені, шерсть тьмяна, скуйовджена. Знижується рН вмісту рубця до 4,5–6,0 і сечі (менше за 8,0).

Лікування. Дієтичне годування з нормалізацією складу раціону (зменшення або виключення концентратів, введення у раціон м’якого вітамінного сіна, нарізаних коренеплодів), промивання порожнини рубця хворих через зонд з подальшим введенням у нього вмісту рубця від здорових тварин, давання антисептичних засобів (розчину марганцевокислого калію, фурациліну, іхтіолу тощо), антибіотиків (хлортетрацикліну), гідрокарбонату натрію сприяють лікуванню і профілактиці захворювання.

Профілактика. Тваринам на відгодівлі треба мати постійний доступ до розсипної кам’яної солі та води.

Стоматит

Етіологія. Запалення слизової оболонки ротової порожнини, що відбувається під впливом механічних, термічних, хімічних і біологічних факторів, а також у разі інфекційних та інвазійних захворювань.

Клінічні прояви. Клінічно проявляється в порушенні жування, відмові від корму, гіпереміюванні (почервонінні) слизової оболонки, на якій можуть бути ерозії, виразках на яснах, щоках, спинці язика. З’являється своєрідний гнильний запах з ротової порожнини, слинотеча. Тварина чавкає, треться мордою об грудні кінцівки.

Лікування. Важливо уникати подразнення слизової, для чого вводять рідкі корми (киселі, слизові відвари, бовтанки). Ротову порожнину зрошують розчином перекису водню, розчинами питної соди або борної кислоти, люголю, риванолом, фурациліном, настоянкою квіток ромашки, листя шавлії, череди, вдувають пудру сульфаніламідів тощо. Під час діагностування стоматиту необхідно виключити сказ!

Профілактика. Не допускати факторів, що спричиняють захворювання.

Тимпанія, або здуття рубця

Етіологія. Надмірне розтягнення стінки рубця, спричинене швидкоутворюваними газами після поїдання кормів, що легко піддаються бродінню (люцерна, конюшина, вика, кукурудза в стадії молочно-воскової зрілості, листя капусти і буряку) за недостатньої кількості води. Також може бути під час закупорювання стравоходу, гострих інфекційних захворювань, у разі отруєння рослинами, травматичного ретикуліту, закупорювання книжки, хвороб печінки та з інших причин.

Клінічні прояви. Частіше спостерігається у дорослих тварин на пасовищі й має масовий характер, а в телят – під час переходу з молочного раціону на рослинний.

У разі гострого перебігу хвороби клінічні ознаки розвиваються протягом 1 год: тварина відмовляється від корму, озирається на живіт, обмахується хвостом, частіше лягає і тут же встає, б’є тазовими кінцівками по животі, іноді мукає та стогне. Об’єм живота збільшується. Надалі, у міру посилення здуття, спостерігається ціаноз (посиніння) слизових оболонок, сильне наповнення вен, дихання з відкритою порожниною рота, випадання язика.

За хронічної тимпанії здуття рубця спостерігають періодично (під час порушення прийому корму), при цьому симптоми помітно слабші.

Лікування. За гострої тимпанії лікування має бути негайним: із рубця видаляють гази шляхом введення зонду великого калібру з одночасним масажем рубця. При цьому тварину ставлять так, щоб передня частина тулуба була розташована вище від задньої, а після виходу газів рубець промивають водою. Для ослаблення бродіння в рубець через зонд вводять іхтіол, формалін або лізол у суміші з водою. Якщо цих заходів недостатньо, то в ділянку лівої голодної ямки вводять спеціальний троакар і через нього дуже повільно випускають гази з рубця з подальшим введенням рідких лікарських засобів (тимпанол, дьоготь, креолін тощо).

Телятам у разі хронічної тимпанії протягом 10–14 днів раз на добу дають всередину розчин соляної кислоти, натурального шлункового соку, промивають рубець із подальшим підсадженням мікрофлори від здорової тварини.

Профілактика. Дотримання правил згодовування кормів, що піддаються легкому бродінню. Перед вигоном тварин на пасовища з рясним травостоєм, особливо після дощу, попередньо підгодовують сіном, силосом.

Хвороби органів дихання

Ці хвороби можуть розвиватися як самостійно, так і супроводжувати інфекційні та інвазійні захворювання. Вони певною мірою є індикатором резистентності організму. Основними симптомами є кашель, задишка, зміна типу дихання, утруднення дихання в положенні лежачи, блювота.

З метою профілактики захворювань органів дихання потрібно дотримувати ветеринарно-санітарних норм утримання тварин, своєчасно усувати первинні захворювання, на ґрунті яких воно розвивається.

Бронхіт

Етіологія. Незбалансоване, дефіцитне годування, особливо за каротином, вплив аерогенних подразнювальних речовин (диму, парів, аміаку), переохолодження, застуди (купання в холодній воді, тривале перебування під дощем), а також інфекційні та інвазійні хвороби.

Клінічні прояви. Гостре або хронічне запалення слизової оболонки бронхів із одночасним залученням до процесу трахеї. Бувають макро-, мікробронхіти, дифузні бронхіти.

Макробронхіти проявляються сильним кашлем і нормальною температурою тіла. Мікробронхіти характеризуються високою гіпертермією (підвищення температура тіла), слабким кашлем. Дифузні бронхіти вирізняються постійною гіпертермією, слабким кашлем. Гостра форма бронхітів триває 10–14 днів, а за відсутності лікування переходить в хронічну, що протікає без лихоманки.

Діагноз ставить ветеринарний лікар на підставі даних аускультації легень (хрипів у легенях).

Лікування.