ОстаннІ ПовІдомлення - Arachne

— Снігова буря почалася за кілька годин після того, як він поїхав, — задумливо сказав Гедлі. — Якщо хтось був із ним, він знав, що робити. Вітер замів сліди, і якщо він пішов у ліс, шукати буде марно.

— Але він не міг просто розчинитись, — заперечив Слоун, присівши поряд із машиною і вдивляючись у тонку лінію слідів. — Ми маємо перевірити ліс далі.

— Перевіримо, — погодився шериф, але в його голосі не було певності. — Але ти сам знаєш, що за такої погоди шанс знайти його...

Лукас знав. Але йому не подобалося це почуття — ніби щось упущено, ніби цей випадок не просто випадкове зникнення. Внутрішнє чуття підказувало йому, що тут є щось більше. І ось ці сліди, перервані на краю лісу...

- У нього були вороги? — тихо спитав Слоун, підводячись на ноги.

Хедлі довго мовчав, стискаючи в кишені рукавички. Нарешті він кивнув головою.

— Алекс Макґрей знав, як наживати ворогів. Але він умів і ховати їх від усіх.

Слоун обернувся до лісу. Сірий морок між деревами дивився на нього похмуро, наче чекав. Снігопад посилювався. Небо, мов важка свинцева кришка, давило на землю.

- Тоді почнемо з ворогів, - сказав Лукас. — Бо сніг приховає все інше.

І він робив перший крок у бік лісу.

Поліція обстежила все довкола — десятки метрів лісу прочісували добровольці, собаки обнюхували сніг, але не знаходили жодного сліду. Немов Алекс випарувався.

Незабаром снігопад накрив усе, і залишки слідів зникли під товстим шаром снігу. Минув тиждень, потім два. Розслідування завмерло на місці. Поліцейські опитали всіх, хто міг бачити Алекса того дня, але відповіді не дали нічого суттєвого. Ніхто не бачив його з того часу, як він покинув місто.

"Пропав безвісти." Такий вердикт виніс шериф Джон Хедлі через місяць. Алекс МакГрей був оголошений мертвим, хоч тіла так і не знайшли. Справу закрили, пославшись на неможливість знайти докази за цих погодних умов.

Але чутки вже пішли. Люди в містечку шепотіли про серійного вбивцю, що ховається в лісах. Вони говорили про таємничі зникнення, які могли бути пов'язані. Одні стверджували, що вбивця — старий самітник, який живе у глушині. Інші вважали, що це дух лісу, який забирає тих, хто заходить надто далеко.

Поліція мовчала.

Клер МакГрей – молодша сестра Алекса – щодня приходила до шерифа з новими проханнями відновити розслідування. Але їй лише співчутливо хитали головою.

"Без тіла ми не можемо нічого зробити." Ці слова шерифа звучали, як вирок.

Час минав, і пам'ять про те, що сталося, почала згасати. Але одна річ залишилася незмінною: таємниця зникнення Алекса МакГрея так і не розгадала.

І тільки вітер, як і раніше, вив у лісі, несучи з собою секрети тієї далекої зими.