ОстаннІ ПовІдомлення - Arachne

Він відключив дзвінок і знову глянув на щоденник.

- Ти хотів нас заплутати, але я не збираюся здаватися, - тихо промовив він. — Ми дізнаємось, хто ти.

У будинку знову запанувала тиша, але тепер вона здавалася йому набагато зловіснішою.

Минуло кілька днів із моменту, коли Лукас виявив підробку щоденника. Він відчував, що їхній супротивник веде гру з граничною точністю та холоднокровністю. З кожним новим кроком ставало ясно: убивця знав про кожен їхній рух.

Все частіше Лукас повертався думками до Джорджа Харпера. Лісник з'явився раптово і так само раптово пішов, залишивши важливу, але дивну інформацію про зустріч Алекса з таємничою людиною. Але чому він мовчав два роки?

Лукас сидів у своєму кабінеті, прокручуючи в голові деталі їхньої розмови з Харпером. Щось не давало спокою. Він згадав, як лісник уникав прямого погляду, як нервово смикав тростину.

"Чому він заговорив тільки зараз? Що, якщо його змусили?" - подумав Лукас.

Він підвівся, взяв куртку і, не роздумуючи більше, подався до будинку Джорджа.

Коли Лукас прибув до лісового будинку, його зустрів холод і тиша. Скромна хатина стояла осторонь основної дороги, занурена в напівтемряву зимового ранку. На стукіт у двері ніхто не відповів.

- Харпер! Це Слоун! Нам треба поговорити! — голосно гукнув він, але відповіді не було.

Лукас спробував двері — ті виявилися незачиненими. Він обережно увійшов усередину, тримаючи пістолет напоготові. Усередині панував безлад: стільці перекинуті, старий стіл завалений паперами та кружками з недопитим чаєм. Але Джорджа ніде не було.

Зовні, за будинком, виднілися ледь помітні сліди, що вели до лісу. Лукас насупився і рушив по них, спрямовуючи промінь ліхтаря вперед. Він просувався обережно, крок за кроком, поки не вийшов на невелику галявину.

Там у центрі він побачив те, чого боявся.

Джордж Харпер лежав на снігу, його тіло було нерухомим, застиглим у страшній позі. Обличчя старого завмерло в жаху, а навколо нього на снігу було виведено знайомий символ — коло, перекреслене лінією.

Лукас підійшов ближче, повільно опустившись навколішки поряд із тілом. Він торкнувся шию лісника, але той уже давно був мертвий. Руки тремтіли, коли він глянув на коло і подумав:

"Його прибрали, щоб він більше не говорив."

- Чорт... - видихнув він, стискаючи кулаки.

Тепер все зрозуміли. Джордж знав надто багато чи надто мало, але достатньо, щоб бути загрозою. Його або підкупили, або залякали, а коли він став марним — позбулися його.

Лукас помітив ще одну деталь: на снігу, трохи осторонь кола, лежав папірець. Він підняв її і розгорнув.

"Наступний хід за тобою."

Лукас відчув, як усередині все закипає від люті. Вбивця не просто вбивав, він насолоджувався цією грою.

Він підвівся, дивлячись на ліс навколо, і голосно, майже крикнувши, сказав у порожнечу:

— Прокляття! Я знайду тебе, що б це не варте!

Але ліс відповів лише мовчанням.