Секрет Світлячка - Олена Гуйда

– Мабуть, я вас залишу, – пробурмотіла Нілай та, не чекаючи нашої реакції, вислизнула з палати, щільно зачинивши двері за собою.

Тепер ми залишились наодинці. І тільки тепер Кір обійняв мене, міцно притиснувши до грудей. Поцілував моє розпатлане волосся.

– Ніколи не думав, що боятимусь чогось так сильно, Трісс. Це нестерпне почуття.

Шепіт торкнувся мого волосся, просочився просто в душу, передав весь той біль та страх. І десь щось затремтіло, потягнулось до нього, відгукнулось на його слова.

– Зі мною все вже гаразд, – вже спокійніше промовила я.

– Ніколи не втрачав голови. Навіть коли… – він хотів ще щось додати, але сам себе обірвав. – Це я винен у тому, що сталось.

Оце вже щось нове, та зовсім непотрібне ані мені, ані йому.

– Давай, хоч ти себе звинувачувати не будеш. Добре? – зітхнула я. – Минула ніч була жахлива. І… я хочу знайти цього злочинця. Хочу помститись за льєра Петренса. Але якщо лежатиму в чотирьох стінах – з глузду з’їду.

Особливо враховуючи те, що навіть з Роуз мені вдалось посваритись. І все це разом занадто вже гнітило мене.

Кір зітхнув, все ж всадив мене на ліжко, але сам відійшов до вікна та присів на підвіконня.

– Гаразд, що ти пам’ятаєш про минулу ніч?

Ох…

– Що пам’ятаю… – повторила я, намагаючись знову повернутись до минулих подій. – Майже все і пам’ятаю. Я побачила як льєр Петренс стікає кров’ю, намагалась йому допомогти, але… – розтерла зап’ястя, немов знову відчула сухі холодні пальці наставника на ньому.  – Мені не вдалось нічого зробити.

– Це все?

– Напевно… А! Петренс щось повторював. Бурмотів щось… боги, не можу згадати, ніби хтось мене зачаклував.

– Можливо, але сумнівно, – зітхнув Кірай, і у відповідь на мій спантеличений погляд пояснив. – Я більш ніж упевнений, що в Горенґвілі є маг крові. І саме він наш злочинець.