Солодка смерть - Вера НюкМарт

─ Раз вона входила, коли кімнати пустували, то швидше за все нишпорила там де не слід і могла дізнатися щось, чого їй не потрібно було знати. А раз так, то хтось з студентів має секрет, який на його, або її думку вартий життя. - Ходячи кімнатою в зад перед роздумувала вголос я.

─ Що значить, Надіє Володимирівно, дякуючи вам всі ми знаходимося в небезпеці! - Вирішила Оля нарешті висловити своє "фе".

─ Що ж ви не кажете Ольго Володимирівно, а от я гадаю, що дякуючи мені ми доберемося до правди!

─ Та де там Надіє Володимирівно, за щастя буде, якщо нас ніхто не приб’є! - Парирувала тим часом подруга.

─ З якої радості, вам Ольго Володимирівно подібне спало на думку!

─ А з тієї, що люди не ідіоти і швидко вичислять звідки ноги ростуть у твоєї геніальної плітки! - Гаркнула Оля у відповідь.

─ Ольго Володимирівно, Надіє Володимирівно - шанобливо і разом з тим саркастично звернулася до них Мирослава Михайлівна, ─ ми мабуть з Вірою Петрівною пройдемося десь на вулиці, допоки ви не виясните свої відносини, а то від вашої взаємної шанобливості у мене вже зуби зводить.

─ Вистачить, - сказала я, втомившись від балагану, який вони влаштували. Давайте вечеряти і розходимося краще спати...

Сказано, зроблено.