Напівдоторком - Александра

— І як же? — Соромно було признатися, що мене з середини розривали ревнощі і я хотів до найменших подробиць знати, що було між ними. Хоча й чудово розумів, що Саша нічого б не допустила.

Ненадовго між нами запанувало мовчання. Лекса вагалася, чи розповідати мені. Вона нервово перебирала в руках комір мого жакета, а потім різко направила на мене погляд і промовила:

— Між мною і Даміаном є певна схожість: відчайдушне бажання бути щасливими поряд з близькими. І ми обоє готові піти на все, аби це втілити в життя. Я розказала йому про нас, про те, як я тебе кохаю і хочу спокійного майбутнього з тобою. І він просто погодився допомогти, навіть знаючи, що це може обернутися не просто крахом — смертю для нього. Я чесно не знаю, чому він погодився: чи, тому що сам втомився нести такий вантаж на собі, чи через якісь почуття до мене... Але я сподіваюся все-таки, що це через власні причини.

А от я в цьому дуже сумніваюся. Але я знаю натуру таких людей, як Де Россі. Якщо вони щось хочуть, то обов'язково цього добиваються, навіть якщо доведеться залучити силу. А тут просто допомога, безкорисна. Виглядає як звичайне піклування. Ні. Мені треба на власні очі побачити  поспілкуватися з ним, аби зробити висновки.