Напівдоторком - Александра

— Але ж… Боже…— Я прекрасно розуміла Руслана. На його плечах лежала задача величезного масштабу. Відповідальність за десятки життів. — Проте, якщо все таки поставити на кон…чекай...

В моїй голові нарешті складався цілісний пазл з тієї каші, що здавалося, вирувала там секунду тому. 

— Тобі не потрібно ризикувати. Принаймні не на пряму. Я можу стати вашим звʼязковим.

— Ні. — Відрізав чоловік. В його очах вирував океан емоцій і найбільше вираженим був страх. — Ти станеш прямою ціллю. 

— Даміан не зашкодить мені.

— Не сумніваюся. — На його обличчі зʼявилася іронічна посмішка. — Він не зробить, але є інші. Я не стану робити з тебе мішень.

— Та чи не варто ризикнути і в результаті отримати сильного союзника?

— Чим завгодно, але не тобою. В нас є початковий план і ми дотримуватимемося його.

В моїй голові боролися між собою різні думки і емоції. Я відчувала, що те, що робить Руслан — не правильно. Все можна зробити набагато простіше і менш жорстокіше. Проте, в цій ситуації дійсно не мені вирішувати. Як би там не було Рус і так близько мене підпустив до справи, хоча це було важко для нього. Я не зраджу його довіри. 
— Як би там не було, рішення за тобою. Мені дуже важко спостерігати за цією ситуацією, проте я розумію яка на тобі відповідальність.

Повільно наблизившись, Руслан поцілував мене в чоло, і ніжно обіймаючи прошепотів:

— Я знаю, що все це тобі не до душі, знаю... Я так вдячний за те, що ти поруч.

— Завжди….