Кров на твоїх руках - Мара Найт

Наступного ранку Роуз і містер Картнер сиділи в кабінеті слідчого, очікуючи результатів аналізу крові з машини Елізабет. Напруга здавалася майже відчутною. Роуз не могла позбутися думок про записку, яку вона знайшла.

— "Я все виправлю. Заради неї." — повторила вона вголос, втупившись у порожній аркуш перед собою. — Це звучить як щось особисте. Але хто ця "вона"?

Картнер, сидячи поруч, злегка нахилив голову.

— Можливо, це Елізабет. Або хтось інший, хто має стосунок до братів. Вбивця явно має сильний емоційний мотив.

Детектив увійшов у кабінет із кількома папками в руках. Його обличчя було серйозним.

— Аналіз крові підтвердив: це кров Елізабет Фітц, — сказав він, кладучи результати на стіл.

Роуз зітхнула.

— Отже, її було поранено або вбито, перш ніж усе почалося. Але якщо це так, то чому її тіло досі не знайдено?

Детектив сів напроти них.

— У нас є ще дещо. Згідно з нашими даними, Елізабет останнім часом зверталася до адвоката, щоб подати документи на розлучення з містером Фітцем. Але вона так і не завершила процес.

Роуз задумалася.

— Можливо, вона боялася реакції чоловіка? Або стала жертвою через те, що намагалася піти від нього?

Детектив кивнув.

— Це можливо. Ми також з’ясували, що містер Райт і містер Фітц кілька разів спільно вкладали гроші в бізнес. Це виглядає як досить тісний зв’язок між братами, але ми не знаємо, що саме вони приховували.

Картнер нахилився вперед.

— Ви перевірили їхні фінансові записи?

Детектив відкрив одну з папок.

— Так. Ми знайшли докази того, що обидва брати були замішані в кількох не зовсім законних угодах. Можливо, це пов’язано з їхньою загибеллю.

Роуз слухала, але її думки постійно поверталися до Елізабет.

— Якщо вона подала на розлучення і була поранена, але зникла, можливо, вона ховалася. Або… її хтось тримав.

Картнер поглянув на неї.

— Можливо, вона намагалася вирватися з цієї ситуації, і хтось вирішив використати її як приманку.

Детектив перегорнув ще одну сторінку в папці.

— У нас є один можливий слід. Перед тим як Елізабет зникла, її телефон востаннє був зафіксований біля мотелю в західній частині міста. Ми направимо туди команду, але це займе час.

Роуз піднялася з місця.

— Час — це те, чого у нас немає. Містер Картнере, ми повинні поїхати туди зараз.

Картнер зупинив її поглядом.

— Роуз, це небезпечно. Якщо вбивця ще там, ти можеш стати наступною жертвою.

Вона зітхнула, але її голос залишався твердим.

— Я розумію ризики. Але якщо ми чекатимемо, то можемо втратити шанс знайти її живою.

Картнер зітхнув, але, зрештою, погодився.

— Гаразд. Але ти робитимеш усе обережно, і ми будемо разом.




Коли вони прибули до мотелю, місце виглядало покинутим. Стара вивіска мерехтіла, а на подвір’ї було пусто. Роуз і Картнер обережно увійшли всередину.

Старий адміністратор підвів погляд, коли вони підійшли до стійки.

— Чим можу допомогти? — запитав він хрипким голосом.

Роуз показала фото Елізабет.

— Ви бачили цю жінку? Вона могла бути тут кілька днів тому.

Старий знизав плечима.

— Тут багато хто зупиняється. Але… схоже, я її бачив. Вона знімала номер, здається, у кінці коридору.

Роуз увійшла до кімнати в кінці коридору, злегка притримуючи двері, які скрипнули від її дотику. Кімната була невелика і занедбана, але на ліжку розташовувалося щось, що одразу привернуло увагу — купа листів.

— Містер Картнере, подивіться на це, — покликала Роуз, одягаючи рукавички, щоб не залишати слідів.

Вона обережно взяла перший лист. Папір був пожовклий, із кількома плямами, можливо, від сліз чи води. Почерк був нерівний, ніби людина писала в паніці.

— "Містер Фітц, чому ти це зробив? Чому саме зі мною? Ти зруйнував моє життя. Ти не маєш права шукати мене. Залиш мене в спокої."

Роуз нахмурилася, відкладаючи листа. Вона взяла наступний.

— "Зупинись. Ти не уявляєш, що на тебе чекає, якщо продовжиш. Ти поплатишся за свої вчинки."

Листи були різними, але всі мали схожий зміст. Одне з останніх повідомлень привернуло її увагу.

— "Містер Фітц, ти знищив мене. Ти вкрав у мене все, що було дороге. Я більше не можу жити з цим болем. Але знай, ти також заплатиш свою ціну."

Містер Картнер нахилився ближче, його очі були прикуті до останніх слів кожного листа.

— Подивися на це, Роуз. Усі ці листи підписані різними іменами, але кінцеві підписи виглядають так, ніби їх зробила одна людина.

Роуз взяла один лист і уважно придивилася.

— Так, ви маєте рацію. Різні почерки, різні емоції в текстах, але підписи... Вони зроблені однією рукою. Це виглядає так, ніби хтось зібрав ці листи та підписав їх "від імені" інших.

Містер Картнер підняв один із листів і почав аналізувати його на світлі.

— Можливо, це були жертви містера Фітца. Люди, яких він скривдив, або яким завдав болю. Але хто їх зібрав? І чому ці листи залишили саме тут?

Роуз обережно склала листи до пластикового пакета.

— Це схоже на послання. Але не тільки для містера Фітца. Хтось хоче, щоб ми зрозуміли, що ці люди — ключ до всього.

Вона раптом завмерла, задумливо дивлячись на останній лист.

— Містер Картнере, подивіться на це. Кожен із цих листів — це заклик зупинитися, але водночас вони сповнені погроз. Можливо, вбивця вважає себе месником за цих людей.

Картнер кивнув.

— Це пояснює, чому на тілах вирізьблено такі слова, як "насильник". Але як це пов’язано з першою жертвою?

Роуз замислилася.

— Перша жертва була "зрадником". Можливо, це частина того самого мотиву. Вбивця карає за моральні злочини. Але чому він обрав саме цих людей?

Вони оглянули кімнату, але нічого іншого, що могло б дати підказки, не було.

— Ми маємо знайти більше інформації про цих людей, чиї імена згадуються в листах, — сказала Роуз, звертаючись до містера Картнера.

Він кивнув.

— Я передам це поліції для аналізу. Якщо ми з’ясуємо, хто писав ці листи, і як вони пов’язані з братами, це може дати нам новий напрямок у розслідуванні.

Роуз оглянула кімнату востаннє, а потім вийшла разом із містером Картнером. Але щось у цих листах не давало їй спокою. Це було більше, ніж просто погрози — це був крик про допомогу, який хтось використав для власної цілі.