Омана - Яна Янко

  Кімната знову занурилася в тишу, яку порушував лише слабкий звук годинника на стіні. Вільям важко зітхнув і попрямував до ванної, де включив душ. Тепла вода змивала втому і бруд, але не могла зняти тяжкості з його душі. Хлопець стояв під струменями, відчуваючи, як вода стікає по його тілу, розслаблюючи м’язи та заспокоюючи розум. 
  Після душу Вільям перевдягнувся в м’яку піжаму, що пахла свіжістю і чистотою. Він повернувся до спальні, де ліжко чекало його, як острівець безпеки в океані тривог. Накрившись ковдрою, він відчув, як його тіло поступово розслабляється. Юнак лежав в темряві, де думки плуталися, але поступово почали стишуватися. 
  Очі важко закривалися, а свідомість повільно занурювалася в сон. Вільям нарешті почав засинати, відчуваючи, як напруга і біль дня поступово відступають, залишаючи місце для мрій і спокою. 
  Завтра ця коротка подорож закінчиться. Те, що починалося як казкове захоплення, завершилося жахливим відбитком у його пам'яті, який залишиться з ним на все життя. Вільям мріяв, щоб цей час зник, як один із тих страшних снів, що розвіюються на світанку. 
  Він хотів забути ніч, проведену разом, як ілюзію дня. Забути його, того, кого він покохав всім серцем і тепер, можливо, кохатиме до кінця своїх днів, але не зможе знову відчути його тепло, не зможе знову довірити йому своє серце.