Секрет Світлячка - Олена Гуйда
З кабінету магістра Сноррі я виходила збентежена. З одного боку, я отримала те, що так хотіла. Як мінімум це шанс на майбутнє, перспективи та вибір, якого, начебто, не було. З іншого боку, офіцер бажав бачити на моєму місці когось більш… та стільки цих усіх «більш», що нудно стає. Так я не найсильніший маг-цілитель. Та й статура у мене занадто худорлява. Але я легка. І вперта.
Ще доведу їм усім, що виміри сили ще не найголовніше для цілителя.
– Що там?! Що вже сталося? – наче ураган на мене налетіла Мелані, не встигли і двері до приймальні ректора за мною зачинитися.
Що тут казати? Брехати і мовчати і далі навряд чи вдасться.
– На практику направлення отримала, – тихо промовила я, дивлячись собі під ноги і засунувши руки в кишені. – До загону імперських бойових магів.
Чомусь після того, як сказала це, захотілося замружитися. Зважаючи на те, про що ми вчора говорили – точно на мене ображатиметься.
– Неймовірно! – З якимось захопленим придиханням, сказала Мелані через недовгу напружену паузу. – Це яка ж удача!
Я мимоволі глянула на неї, намагаючись зрозуміти – знущається чи…
Чи не знущалася. Її очі горіли чи то захопленням, чи то новою ідеєю. І мені чомусь від цього вогню в її очах стало страшніше, ніж від її гніву. Мелані, заряджена жагою діяльності, часом мчала до мети, як піщана буря з Мертвих земель. І це ваші проблеми, якщо ви опинились на шляху.
– Мені здавалося, що ти хотіла це місце, – нагадала я.
– Хотіла, – не стала відпиратися Мел, потім роззирнулась на всі боки, зрозуміла, що ми так і стоїмо біля входу в ректорський кабінет і, вчепившись в мою руку, потягла геть коридором. Вже на ходу даючи пояснення: – Але будьмо відверті, далеко не практика мене цікавила. А тепер усе так чудово складається. Просто чудово.
Я знову зрозуміла, що зовсім нічого не розумію.
– Поясниш? – Втративши надію хоч якось розгадати великий підступний план моєї подруги, попросила я.
Вона посміхнулася, крокуючи швидше по коридору, що наповнювався адептами. Поступово в коридорі ставало все гамірніше. До отримання диплома старшим курсом залишалися лічені дні, але чекала цього дня вся академія. І тільки-но закінчилося заняття, всі повернулися до дійсно цікавої теми – випускного.
Мені чомусь стало тривожно. Отримаю диплом, відпрацюю практику та…
Раніше мені не ясно бачилося майбутнє після академії. Всі мої думки займала практика, що нависала над головою, немов караючий меч. Або майбутнє, в якому я так і не отримаю ліцензію через Етклонера.
Тепер… тепер, після практики, у мене з'явилися перспективи. І це було так чарівно, що навіть важко вірилося. Наче ось зараз хтось зараз вийде і скаже: «Це все жарт!». Але ніхто не вискакував, не кричав і не висміював мене. А у внутрішній кишені моєї форми студентки академії лежало направлення на практику.
Мелані зупинилася тільки біля вікна на самому кінці коридору. Сіла на підвіконня, трохи посунувшись і пропонуючи сісти і мені. І я відразу скористалася пропозицією.
– Ти мене познайомиш з тим красенем, – тут же приголомшила мене подруга. – Організуєш нам зустріч. Можна компанією.
Я навіть подумала, що не дочула.
– Мел, взагалі-то я ще навіть сама з ним не знайома. У мене тільки й усього – направлення у кишені. У мене взагалі нічого спільного із імперськими магами немає. Та й не факт, що вони будуть дуже раді бачити мене своїм цілителем.
– Та припини. Тео вже всьому курсу розповів, що ти спиш із командиром загону, – зітхнула Мелані. І дуже добре, що я сиділа. Інакше ноги могли б мене підвести. – Я в це не вірю, якщо що. Не дивися на мене так. Але я ображена аж до глибини душі. Ти ж учора з ним же втекла?
А мені чомусь так стало гірко. Просто до сліз. Ось і дрібна гнила помста скривдженого Етклонера. Пустити плітку, розтоптати чиюсь честь. Не скажу, що здивована. Треба було чекати цього від такого, як син мера. Але все одно краще на душі від цього не ставало зовсім. Ще й це німе питання в очах єдиної подруги.
Я скривилася, намагаючись не думати про те, що насправді сталося між мною і тепер уже моїм командиром. Напевно, варто звикати називати його хоч у думках своїм прямим начальником. Але все одно погляд відвела, коли відповіла на поставлене запитання:
– Нам по дорозі було просто. Після того, як Етклонер озвучив свої постільні плани на мене, мені зовсім розхотілося залишатися на святі.
– Які плани?! – Схопилася Мелані, від гніву стискаючи і розтискаючи кулаки. – Ось гад такий!
– На практику. Вдень я його світле джерело, уночі... постільна грілка.
– А щоб йому в роті поганки поросли… – з якимсь злим свистом щиро побажала подруга, знову сідаючи на облюбоване місце. – І?! Давай усе з подробицями розповідай. Зараз же!
– Нема чого розповідати. – Знизала я плечима, звично скоротивши розповідь до основного. – Етклонер мене впіймав, ледь помітив, що ти пішла. Змалював перспективи на практику. А потім з'явився офіцер Кірай, осадив Етклонера і… – я запнулась не розуміючи, як сказати, що Кірай додому мене проводжав, щоб подруга відразу не приписала історії легкий флер романтичної історії.
