Секрет Світлячка - Олена Гуйда

- Чула, що в Горенґвіль прибув загін темних імперських магів?

- Угу, - не наважуючись навіть поворухнутися, промугикала я у відповідь.

- Кажуть, красунчики, - протянула мрійливо Мел, спритно заплітаючи дрібні кіски і закріплюючи їх так, що виходила сітка поверх розпущеного волосся. – Особливо, їхній командир.

А ще небезпечні. Особливо їхній командир. Але говорити я, звісно, ​​нічого не стала.

– От би потрапити до них на практику, – замріяно продовжила подруга, навіть завмерла. І нехай стояла вона за моєю спиною, мені неважко було уявити, як сяють її очі у цей момент. - Можливо б підчепила когось.

І сумніватися не варто, що так би й було. Але мені недоречно згадалася дівчина-цілителька, яка ледь не загинула сьогодні. Вона, зовсім точно, вже закрутила роман із темним. І ні до чого доброго це не приизвело.

Ось не знаю, чи мала я право в принципі розповідати про те, що сталося, Мел. З огляду на те, що вона досі нічого не знала, інформація про напад драгів містом не розійшлася. Тому довелося обмежитися стриманим:

- Будь обережна з цими бойовими магами. Одні боги знають, що в них в голові.

Мел зітхнула, і вирішила тему не розвивати. Але, здається, вкотре переконалася в моєму винятковому занудстві.

- Готово, - резюмувала подруга, смикнувши мене за руку і потягла назад до зали.

Ми зупинилися біля єдиного дзеркала в залі, і я мимоволі завмерла. З дзеркальної гладі на мене дивилася дуже симпатична дівчина. Очі, підведені сурмою, були бездонними, як у Роуз колись. І я задивилася. На очі, губи, що стали яскравими і трохи припухлими, на темне волосся, що ідеально рівними пасмами падало на плечі, і утримуються тільки дрібними кісками. Обличчя стало тоншим і акуратнішим, за рахунок такої зачіски. Не уявляю, як Мел це зробила, але вона явно створила диво.

- Ти чарівниця... - Почала я, не знаючи, як пояснити їй, що виділятися мені якраз не хотілося б.

І так дуже багато уваги привертаю.

– Немає за що! Ходімо вже. Там вистава буде. І сунари вже злітаються на звуки музики… Я все ще планую поцілуватися з кимось. А то весь золотий пилок закінчиться, поки ми до площі доберемося.

І тільки ми обернулися, а я на ходу підхопила свій кожушок, як двері відчинилися, впускаючи мороз і хуртовину. А потім у трактир увійшли троє чоловіків у чорній формі бойових імперських магів.

У мене щось обірвалося всередині. Не від несподіванки, а від підсвідомого страху. Тому що першим увійшов офіцер, який мене допитував сьогодні вдень. А за ним – ще двоє темних магів, яких раніше мені бачити не траплялося.

- Вони, - з якимось захопленим придихом вимовила Мел, стиснувши сильніше мою руку.

- Вони, - похмуро підтвердила я, не поділяючи її емоцій зовсім.