Секрет Світлячка - Олена Гуйда
– …Скажи, що ти не знав! Ось подивися мені в очі, і скажи, що не знав, що вона вагітна! – почулося через нещільно зачинені двері чергового кабінету. І я відразу впізнала офіцера, що говорив так і не представився. Навіть крок уповільнила, прислухаючись. - Рою, я в житті не повірю, що вона приховала це від тебе.
- Приховала, - впалим голосом, відповів співрозмовник. Той самий, що приніс папку на мій допит. А ось, схоже, і майбутній батько. Ну мені так здається. Його офіцер кликав Роєм.
– Я довіряв тобі. Ти... саме ти мені присягався, що не допустиш, щоб з нею коли-небудь, щось трапилося і... що я бачу? - офіцер не зривався на крик, не прикрашав слова емоціями, але від того не легше.
Маг, наче камінням, кидав звинуваченнями. І мені не хотілося б опинитися на місці Роя. Хоча дивно, що він взагалі тут, а не в цілительській. З іншого боку, з нею все буде добре, як сказав льєр Томпсон, швидше за все спить і спатиме ще добу, не менше. І краще цей час зайняти пошуком нападаючих.
– Нілай мені нічого не говорила, - зовсім глухо і з таким болем зізнався Рой, що мені стало його шкода. – І я не подумав…
Але слухати розмову мені не дозволили. В іншому кінці коридору, вилетівши сходами і ледве не задихаючись від швидкого бігу, мчала на мене Роуз.
– Трісс ... – видихнула вона, і я майже фізично відчула її полегшення.
– Все добре, тітко Роуз, – забувши про підслуховувану розмову, я попрямувала до тітки. - Я в порядку. Усе позаду. Не хвилюйся так.
– Не бреши мені! Як мінімум виснаження! – обурювалася тітка. І сперечатися з нею я не стала. Щоб уникнути погіршення ситуації, як кажуть.
І вже після того, як тітка мене помацала і оглянула на предмет поранень, хоч їй достатньо було б просто до мене торкнутися, я дозволила собі озирнутися.
У коридорі, схрестивши руки на грудях, стояв він - офіцер, що так і не назвав свого імені. Він дивився на нас із Роуз. І я малодушно втішилася, що не можу розгледіти, що виражає його погляд.
Може, я все ж таки поспішила погодитися на пропозицію начальника варти.
