Прес-центр - Юліан Семенов
Ферручі сплеснув руками, очі його стали круглими, як у пугача.
— Це кінець усьому! Крах! Тюрма і ганьба!
— Ну, а якщо люди, винні в названих злочинах, відкриють мені правду про те, хто дав наказ убити Леопольдо Граціо? І про причини, я маю на увазі зовнішньополітичні причини, які спонукали до цього крайнього заходу…
Ферручі закурив, довго гасив сірника, замислено похитав головою.
— Гадаєте, можна домовитися мирно?
— Піймав не піймав, а погнатися можна.
— Ви вносите офіційну пропозицію?
— Припустимо.
— Дозволите проглянути ваші матеріали?
— Ні. Але, повірте, вони в мене є, і це справжні матеріали, після них не відмиєшся…
Ферручі зітхнув, підвівся, походив по кабінету, оббитому червоним деревом, довго стояв біля невеличкого глобуса, розкручуючи його довгим випещеним підмізинним пальцем, потім відкрив сейф, витяг тоненьку червону папку, підсунув її Степанову.
— Погортайте… Це сповідь асистента оператора Роберто, сповідь, що так вразила вас. Ви, між іншим, його імені не назвали, як він і просив… Сповідь він написав ось у цьому кабінеті, пане Степанов… Під диктовку… Під мою диктовку… Жюлі, яка вам так сподобалася, ніколи не була, як ви тут висловились, у рабстві… Вона шизофренічка, другий рік на обліку в клініці доктора Мірйо, мріє пробитися в кіно, ми їй допоможемо, вона добре зіграла свою роль, я не чекав від неї цього… А втім, ваше право публікувати все що завгодно, це піде на користь нашому бізнесу, бо хороший скандал вигідний справжньому ділу, як-не-як реклама. Я, очевидно, притягну вас до відповідальності за навмисний наклеп, Роберто й Жюлі це підтвердять під присягою, заплатите штраф, якщо матимете гроші, в чому я дуже сумніваюсь… Мадемуазель Лоран заявить, нібито ви її шантажували й примушували до співжиття… Я не радив би вам псувати своєї репутації, пане Степанов… Ми просто виставимо вас на посміх людям, а цього літераторові не пережити… Пишіть свої романи, хто вам заважає, але не лізьте в наші справи, ми тут сильніші…
67
24.10.83 (12 годин 43 хвилини)
Комісар Матен схилився над Шором, погладив його долонею по змарнілому обличчю, зарослому кущуватою сивою щетиною, посміхнувся і тихо сказав:
— Я не сподівався побачити тебе живим…
— Я теж не сподівався побачити себе живим…
— Ти нічого не розумів, Соломоне… Клінічна смерть… Тебе витягли з небуття… Ти був приречений…
— Чому ти не прийшов до мене вчора?
— Не пустили лікарі.
— Я так чекав тебе…
— Вони сказали, що тобі ще не можна ні з ким розмовляти… Мене пустили тільки на десять хвилин…
— Посидь довше… А я посплю…
— Але ж вони сказали, що ти весь час спиш…
— Ні, — Шор похитав перебинтованою головою. — Я весь час чекаю.
— Кого чекаєш?
— Смерті.
— Ти житимеш, небезпека минула…
— Тому я й чекаю смерті… Мене повинні були вбити й не змогли. Значить, доб’ють… Ти знайшов когось?
Матен похитав головою.
— Ніяких слідів… Може, ти пам’ятаєш номер машини?
Шор судорожно зітхнув.
— Дай мені води.
Матен узяв зі столика соусницю, підклав долоню під шию Шора, напоїв його, витер підборіддя серветкою й спитав:
— Хочеш, я пришлю апельсинового соку? Він добре допомагає, коли сохне в роті.
— Мені дають, спасибі. І лимонний теж дають, тільки в мене від нього ще більше сохне язик… Подивись, у мене дуже великий язик?
— Не вигадуй, Соломоне… Язик як язик…
— Чорний?
— Рожевий. Такі бувають у новонароджених…
— Дай затягтися…
— Тобі не можна.
— Я знаю, що не можна… Але мені дуже хочеться… Одну затяжку… Погріти легені.
— Соломоне, я не зроблю цього… Таке може зробити ворог… А я твій друг… Почекай… Поздоровішаєш трохи, і я принесу тобі пачку «Голуаз».
— Тільки без фільтру.
— Добре, без фільтру…
— Можеш посидіти біля мене ще трошечки? А я посплю…
— Спи. Я посиджу.
Шор заплющив очі і зразу ж поринув у тривожний сон. Матен дивився на його обличчя довго й пильно, потім витяг сигарету, ткнув у рот, пожував тютюн; страшенно хотілося курити; аби тільки Шор про все забув, подумав комісар; справді, все це жахливо; з усіх тих, хто питає мене, як себе почуває Шор і що він говорить, один напевне зв’язаний з убивцями; дійсно, Шора за жорстокими законами розпочатої гри треба ліквідувати, коли він хоч щось пам’ятає… Аби тільки йому бідолашному памороки забило. Джон Хоф так наполягав, щоб його відсторонили від розслідування… Невже він… Ні, цього не може бути… Людина його професії мусить усе знати, це правильно, але санкціонувати таке… Ні і ще раз ні… Тоді хто ж? Чи я обманюю себе? Адже в самій глибині душі я припускаю таку можливість… Коли на мене тиснуть згори, я часом теж закриваю очі на те, що роблять підлеглі, аби виконати наказ, це за правилами, світ влаштовано жорстоко. Мерзенно відчувати свою роздвоєність… Але інакше, мабуть, вижити не можна, зімне й розкришить, все так влаштовано, щоб виживали ті, хто вміє плисти за течією, а не проти неї, не можна порушувати рівновагу, найстрашніше — порушувати баланс, а Шор замахнувся на думку, близьку до державної, такого не прощають, кінець точно визначений, нічого не можна змінити, людина безсила перед обставинами, Кафка правду писав, усі ми малюсінькі деталі величезної машини, якою керують без нас, за своїми законами, не людськими, а якимись неземними, жорстокими, підкореними одній лише меті — зберегти статус-кво; будь-яким шляхом, будь-якою ціною зберегти те, що є… Справді, треба посадити сюди сестру… Нехай хто-небудь постійно стежить за палатою… Від гріха… Через вікно його не дістануть, якщо хтось і зацікавлений у тому, щоб він звідси не вийшов, будинків навпроти немає, клініки стали будувати розумно, тяжкохворі бачать тільки небо, воно єдине, всі ми там будемо, а втім, невідомо, в якому відсіку, рай відрізняється від пекла, добре було б хоч у чистилище потрапити…
Матен усміхнувся, згадавши, як на конгресі криміналістів у Алжірі російський професор з інституту права розповів кумедний спіч про те, як один чоловік потрапив у рай і як там було чудово — і ангели співали, і молочні річки текли в киселевих берегах, і райські пташки пурхали над тінистими деревами, та через кілька років чоловікові стало нудно там і він звернувся до апостола Петра з проханням дозволити йому туристський вояж у пекло. Легко дістав на це дозвіл і опинився в пеклі, зустрів там друзів, погомоніли від душі в ресторані, стриптиз, цигани та інше, поспав з чудовою дівкою у номері готелю, повернувся — в призначений строк — у рай, і йому там зробилося до того
