Велика маленька брехня - Ліана Моріарті

— Натане, Бонні, я рада, що ви сьогодні тут, бо... слухайте, сьогодні я дізналася, що мій син, Макс, кривдить дівчаток у класі. Думаю, він міг навіть штовхнути вашу доньку зі сходів, м-м-м… навіть не раз. — Вона відчувала, як палахкотять її щоки. Джейн поклала долоню їй на руку у заспокійливому жесті. — Вибачте мені, я лише…

— Все гаразд, — спокійно сказала Бонні. — Скай мені сказала. Ми обговорили деякі стратегії — що робити, якщо це трапиться знову.

«Стратегії», — мляво подумала Селеста. Вона говорить зовсім як Сьюзі, ніби Скай — жертва домашнього насильства. Вона побачила, як Харпер загасила сигарету об вологі бильця балкона, ретельно замотала окурок у серветку та поспішила всередину, навмисне не дивлячись у їхній бік.

— Ми, власне, відправили сьогодні панні Барнс імейл, щоб розповісти їй про це, — серйозно сказав Натан. — Сподіваюся, ти не проти, але Скай — хворобливо сором’язлива, і їй складно захищати себе, тож ми хотіли б, щоби панна Барнс наглядала за нею. Ну і звісно, це справа вчительки — розбиратися з такими речами. Думаю, це відповідає політиці школи. Нехай розбираються вчителі. Ми б ніколи не стали говорити тобі про це.

— О! — сказала Селеста. — Дякую вам. Знову таки, я щиро перепрошую.

— Не треба вибачатися! Господи! Вони ж діти! — сказав Натан. — Вони мусять навчитися всьому. Не бити своїх друзів. Захищатися. Бути дорослим.

— Бути дорослим, — повторила Селеста із тремтінням у голосі.

— Я ще сам учуся, — сказав Натан.

— Це все частина нашого емоційного та духовного розвитку, — сказала Бонні.

— Про це десь написано у книжках? — запитала Джейн.

— Щось про те, що все, що тобі треба, ти вивчиш ще у дитячому садочку: не будь поганим, гарно грайся, ділися іграшками.

— Ділитися — це турбуватися, — процитував Натан, і вони всі засміялися цій знайомій фразі.

* * *

Детектив, сержант Адріан Квінлан: На час інциденту на балконі було восьмеро людей, разом із жертвою. Ми знаємо, хто ці люди. Вони самі знають, хто там був, і що бачив. Найважливіше, що може зробити свідок, — це сказати правду.

Розділ сімдесят п’ятий

Маделін потрапила у пастку пристрасної розмови про ремонт у ванній з батьками другокласника. Батьки їй дуже подобалися, і вона знала, що занудила бідолашного чоловіка чи не до смерті, коли вони з його дружиною обговорювали найвдаліші фасони суконь із заходом, тож тепер відчувала себе зобов’язаною слухати.

Проблема полягала в тому, що насправді їй нічого було сказати про ремонт у ванній, і хоч вона погодилася, що це жахливо, коли у вас закінчуються кахлі, а щоб закінчити, потрібно лише три кахлі, вона була впевнена, що зрештою все склалося якнайкраще. А ще вона бачила на балконі Селесту і Джейн, які сміялися з Натаном і Бонні, що було просто неприпустимо. Селеста і Джейн були її подругами. Вона озирнулася у пошуках когось, хто міг би зайняти її місце, і вхопилась за Саманту. Її чоловік працював слюсарем. Тож вона мала б цікавитися ремонтом у ванній.

— Ти мусиш послухати цю історію, — сказала вона. — Уявляєш? Вони… е-е-е… У них закінчилися кахлі!

— О, ні! Тонісінько так само сталося й зі мною, — сказала Саманта.

Бінго! Маделін залишила Саманту уважно слухати та з нетерпінням чекати своєї черги розповісти історію ремонтної катастрофи. Господи! Для неї було загадкою, що хтось знаходив ці теми цікавішими за сукні із заходом.

Пробираючись крізь натовп, вона проминула групку з чотирьох Блондинок-Боб, котрі так щільно тулилися одна до одної, що було очевидно, вони обговорюються щось скандальне.

Вона зупинилася, щоб послухати.

— Французька няня! Та смішна дівчина.

— Рената її звільнила?

— Так, бо вона абсолютно не зауважила, що Амабеллу кривдить той Зіггі.

— Між іншим, що відбувається з петицією?

— Ми збираємося подати її пані Ліпманн у понеділок.

— Ти бачила його маму сьогодні? Вона підстриглася. І поводиться, ніби у неї немає ніякого клопоту. Якби моя дитина кривдила інших, я б на публіку не показувалась. Я сиділа б удома, з дитиною, приділяючи їй ту увагу, якої їй очевидно бракує.

— Йому бракує доброго лупня, ось чого йому бракує.

— Я чула, що вчора вона привела його до школи з вошами.

— Я просто приголомшена, що школа дозволила цьому всьому тривати так довго. У час, коли так багато інформації про булінг…

— Так-так, справа в тому, що у Ренатиної няні роман із Джіо.

— Для чого їй роман із Джіо?

— Це я напевне знаю.

Маделін розлютилася і від імені Джейн, і, що було доволі дивно, від імені Ренати також — хоча Рената, мабуть, схвалила цю ідею з петицією.

— Ви — страшні люди, — голосно сказала вона. Блондинки-Боб підвели голови. Їхні очі та роти відкрилися від здивування. — Страшні, жахливі люди.

Вона пішла далі, не чекаючи на їхню реакцію. Коли вона відчинила двері на балкон, то побачила за спиною Ренату.

— Просто хочу подихати, — сказала Рената. — Там така задуха.

— Так, — сказала Маделін. — І схоже, що дощ пройшов. — Вони вийшли разом у нічне повітря. — Я подзвонила у страхову, до речі. Щодо машини.

Рената скривилася.

— Вибач, що я підняла такий хай учора.

— А ти мені вибач, що в’їхала у тебе. Я була дуже зайнята тим, що кричала на Абігель.

— Я перелякалася, — сказала Рената. — А коли я лякаюся, то просто спалахую. Це — закон. — Вони підійшли до групи батьків біля перил.

— Справді? — сказала Маделін. — Який жах. А от я — дуже спокійна.

Рената пирхнула.

— Медді! — сказав Натан. — Досі тебе не бачив. Як справи? Я чув, що моя дружина облила тебе напоєм.

Маделін подумала, що він, мабуть, теж трохи п’яний, бо зазвичай при ній не називав Бонні дружиною.

— На щастя, то був рожевий коктейль, тож він пасує до моєї сукні, — сказала Маделін.

— Я тут святкую щасливе закінчення маленької драми нашої доньки, — сказав Натан. — За Ларрі Фітцджеральда із Південної Дакоти! — Він підняв келих.

— М-м-м… — сказала Маделін, пильно дивлячись на Селесту. — Щось мені здається, що Ларрі Фітцжеральд ближче, аніж нам здається.

— Що? — запитав Натан. — Про що це ти?

— Ви про веб-сайт Абігель? — запитала Селеста. — Вона його прибрала?

«Її репліка була ідеальна, — подумала Маделін, — і саме це її видало». Більшу частину часу Селеста ухилялася від цієї розмови, ніби приховувала щось. А зараз вона виглядала абсолютно зібраною та врівноваженою, вона дивилася прямо в очі Маделін. Коли більшість людей брешуть, вони не дивляться в очі, коли Селеста брехала, вона