— Якраз це ми й намагаємося зрозуміти, — каже Ресбак, ставлячи чашку на журнальний столик і беручи записника.
— Може, це аж надто очевидне питання, та чи не маєте ви припущень щодо того, хто міг її забрати?
Вони обидва витріщаються на нього: яка дивна ідея. А втім, маємо те, що маємо.
— Ну, може, хтось крутився довкола вас останнім часом, цікавився вашою дитиною?
Вони обоє похитали головами.
— Чи є у вас припущення — будь-які, взагалі будь-які — про те, хто б міг хотіти заподіяти шкоду вашій дитині?
Він переводить погляд із Марко на Анну. Батьки знову хитають головами у цілковитій розгубленості.
— Будь ласка, подумайте ще, — каже Ресбак. — Не кваптесь. Має ж бути причина. Вона є завжди — просто її треба знайти.
Марко ніби є що сказати, але він вагається.
— Ну ж бо, — каже Ресбак, — не ті обставини, щоб відступати.
— Твої батьки, — каже нарешті Марко, повертаючись до дружини.
— А що мої батьки? — відказує вона, вочевидь здивована.
— У них є гроші.
— То й що?
Вона, здається, не розуміє, до чого він хилить.
— У них багато грошей, — каже Марко.
«Крига скресла», — подумав Ресбак.
Анна приголомшено дивиться на чоловіка. Можливо, вона бездоганна актриса.
— Ти про що? — каже вона. — Ти ж не думаєш, що хтось її забрав, щоб…
Ресбак не зводить з них очей. Вирази їхніх облич змінюються.
— О, це було б добре, — каже вона, дивлячись на нього, — правда? Якщо їм просто потрібні гроші, то мені повернуть дитину? Вони їй не зашкодять?
Надія в її голосі розчулює до сліз. Ресбак майже впевнений, що вона в цьому не замішана.
— Їй, мабуть, так страшно, — каже вона і знову розклеюється, схлипуючи в істериці.
Ресбак хоче розпитати її про батьків. Коли дитину викрадено, час надзвичайно важливий. Натомість він повертається до Марко.
— Хто її батьки? — запитує він.
— Еліс та Річард Драйз, — відповідає Марко. — Річард її вітчим.
Ресбак записує це до записника.
Анна заспокоюється й відповідає.
— В моїх батьків дуже багато грошей.
— Наскільки багато? — запитує Ресбак.
— Я точно не знаю, — каже Анна. — Мільйони.
— Чи можна трохи конкретніше? — просить Ресбак.
— Думаю, в них близько п’ятнадцяти мільйонів, — відповідає Анна. — Та не можу сказати, що про це знають багато людей.
Ресбак дивиться на Марко. Він білий як крейда.
— Я хочу зателефонувати мамі, — каже Анна. Вона дивиться на годинник на камінній полиці, і Ресбак слідкує за напрямком її погляду. Чверть на третю ночі.
Анна не дуже ладнає з батьками. Коли вони з Марко з ними лаються, що трапляється часто, Марко каже, що в них дебільні стосунки. Може, воно й так, та це єдині батьки, які в неї є. Вони їй потрібні. Вона щосили намагається усе виправити, хоч це непросто.
Родина Марко зовсім інша. Вона велика й скандальна. Вони від душі горлають одне на одного, коли бачаться, а бачаться вони зрідка. Його батьки переїхали з Італії до Нью-Йорка до народження Марко й відкрили власну хімчистку та ательє. В них немає великих грошей, але їм вистачає. Вони не втручаються в життя Марко так, як це роблять заможні батьки Анни. Марко та його чотирьом братам і сестрам, рано викинутим із гнізда, доводилося самостійно дбати про себе. Марко жив своїм життям і за своїми власними правилами з вісімнадцяти років. З навчанням йому ніхто не допомагав. З батьками він бачиться нечасто, але вони й не займають у його серці багато місця. Не те що він герой іншого роману, але батьки Анни та їхні забезпечені друзі, що проводять час у «Грандв’ю голф» та «Кантрі клаб», саме так і вважають. Марко походить із законослухняної родини роботящих людей середнього класу, які непогано впоралися, але не більше того. Ніхто з друзів Анни, ані з коледжу, ані з роботи в галереї мистецтв, не вважав, що Марко їй не пара.
Так вважали тільки старі аристократи. А мати Анни саме з них. Батко Анни, Річард Драйз, власне, це її вітчим (її рідний батько трагічно загинув, коли їй було 4 роки), — успішний бізнесмен, але у її матері Еліс — мільйони.
Її заможні батьки насолоджуються своїми грошима, своїми багатими друзями. Будинком в одному з найкращих районів міста, членством у клубах «Грандв’ю голф» та «Кантрі клаб», розкішними машинами й відпустками у п’ятизіркових готелях. Тим, що вони змогли відправити Анну до приватної школи для дівчат, потім до престижного університету. Що старшим стає батько Анни, то більше йому подобається вдавати, що це він заробив усі ті гроші, але це не так. Він запишався. Став самозакоханим.
Коли Анна «зійшлася» з Марко, її батьки поводилися так, ніби наближається кінець світу. Марко був квінтесенцією поганого хлопчика. Він був небезпечно привабливим — білолиций як на італійця, темноволосий, задумливі очі — він дещо скидався на бунтівника, особливо коли не голився. Та коли він побачив Анну, в його очах засвітився теплий вогник, а усмішка в нього була на мільйон. І коли він кликав її «маленька», їй було несила опиратися. Вечір, коли він уперше з’явився в будинку її батьків, щоб забрати її на побачення, став одним із визначальних моментів її юності. Їй було двадцять два. Її мати розповідала їй про милого хлопця, юриста, сина друзів родини, який був зацікавлений у зустрічі з нею. Анна нетерпляче пояснила, що вона вже зустрічається з Марко.
— Так, але… — сказала мати
