Хрещений батько - Маріо Пьюзо

Вона підскочила до дверей якраз тоді, коли пролунав дзвоник, і кинула матері:

– Я відчиню.

Відчинила двері; двоє дужих чоловіків стояли перед дверима. Один із них сягнув у внутрішню кишеню свого піджака, точнісінько як гангстер у кіно поліз би по пістолет. Від подиву Кей навіть розтулила губи, але чоловік витяг невеличке посвідчення у шкіряній обкладинці й розкрив його.

– Я детектив Джон Філіпс із департаменту поліції міста Нью-Йорк. – Він показав рукою на свого супутника – дуже смаглявого, з густезними й чорнющими бровами: – А це мій напарник, детектив Сіріані. А ви – міс Кей Адамс?

Кей кивнула ствердно. Філіпс запитав:

– Чи не могли б ми зайти й поговорити з вами кілька хвилин? Це стосується Майкла Корлеоне.

Вона відступила трохи вбік, щоб пропустити їх у дім. Цієї миті у вузенькому коридорчику, що вів до кабінету, з’явився її батько.

– Кей, що сталося? – запитав він.

Її батько, сивоволосий худорлявий чоловік із поважним виглядом, був не лише пастором місцевої баптистської церкви, але й вважався в релігійних колах ученим. Кей не знала як слід свого батька, – він завжди залишався загадкою для неї, – але бачила, що він її любить, хоча й удає, що донька та її внутрішнє життя його не цікавлять.

Хоча вони ніколи не були надто близькі, але Кей довіряла йому. Отож вона просто відповіла:

– Ці люди – детективи з Нью-Йорка. Вони хочуть розпитати мене про одного знайомого хлопця.

– А чом би нам не зайти в мій кабінет? – запропонував він, начебто зовсім не здивований.

Детектив Філіпс лагідно відповів:

– Ми б хотіли поговорити з вашою донькою наодинці, пане Адамсе.

Пан Адамс чемно зауважив:

– Думаю, що це залежатиме від Кей. Доню, чи ти хочеш говорити з цими панами наодинці, чи волієш, щоб я теж був присутній? Або, може, мати?

– Я сама переговорю з ними, – відповіла Кей.

Пан Адамс запропонував Філіпсу:

– Можете скористатися моїм кабінетом. Чи не пообідаєте з нами?

Обидва детективи відмовилися. Кей завела їх до кабінету. Вона сіла у велике шкіряне крісло свого батька, а вони незручно вмостилися на краєчку дивана. Детектив Філіпс розпочав розмову:

– Міс Адамс, чи бачилися ви чи чули про Майкла Корлеоне протягом останніх трьох тижнів? Чи отримували звістки від нього?

Цього запитання було досить, щоб насторожити її. Три дні тому вона прочитала в бостонських газетах повідомлення під великими заголовками про те, що у Нью-Йорку вбито капітана поліції й контрабандиста наркотиків на ім’я Вірджіль Солоццо. Газети відзначали, що це один із виявів гангстерської війни, у яку замішана «родина» Корлеоне.

Кей заперечливо схитнула головою.

– Ні, я його бачила востаннє, коли він йшов навідати свого батька в лікарні, це було, здається, з місяць тому.

Другий детектив перебив різким голосом:

– Про цю зустріч ми все знаємо. А чи бачилися ви з ним чи чули щось від нього опісля?

– Ні, – відповіла Кей.

Детектив Філіпс сказав увічливо:

– Якщо маєте з ним якийсь контакт, краще скажіть нам про це. Нам украй потрібно переговорити з Майклом Корлеоне. Мушу попередити вас: через зв’язок із ним ви можете потрапити у дуже неприємне становище. Якщо ви допомагаєте йому в той чи інший спосіб, то накличете на себе великі прикрощі.

Кей випросталася в кріслі й запитала:

– А чого б це я не мусила йому допомагати? Ми збираємося одружитись, а чоловік і жінка завжди допомагають одне одному.

На цей раз їй відповів детектив Сіріані.

– Якщо ви йому допомагаєте, то станете співучасницею вбивства. Ми шукаємо вашого кавалера тому, що він убив капітана поліції в Нью-Йорку, а з ним ще й інформатора поліції, з котрим капітан саме мав зустріч. Нам достеменно відомо, що стріляв Майкл Корлеоне.

Кей засміялась. Її сміх був такий невимушений, такий скептичний, що це справило враження на агентів.

– Майкл ніколи б цього не зробив, – сказала вона. – Він не мав нічого спільного зі своєю родиною. Коли він прийшов на весілля своєї сестри, то видно було, що з ним поводяться як зі сторонньою людиною, майже так, як і зі мною. А якщо він тепер переховується, то лише для того, щоб не привертати до себе уваги і не дати вплутати своє ім’я у всі ці чвари. Майкл не гангстер. Я знаю його краще, ніж ви чи хтось інший. Він надто добра людина, щоб стати мерзенним убивцею. Я не знаю нікого, хто б виявив більше поваги до закону, і не знаю жодного випадку, коли б він сказав неправду.

Детектив Філіпс лагідно поцікавився:

– А довго ви його знаєте?

– Більше року. – Її здивувало, що обидва чоловіки посміхнулися.

– Гадаю, вам слід би знати деякі речі, – заявив детектив Філіпс. – Того вечора, коли він вийшов від вас, він подався до лікарні. І там устряв у сварку з капітаном поліції, що приїхав до лікарні в службовій справі. Він образив капітана поліції й поплатився за це. Йому перебито щелепу й вибито кілька зубів. Друзі відвезли його на Лонг-Біч, у будинок родини Корлеоне. А наступного вечора після тієї бійки хтось пристрелив того капітана, що з ним Майкл Корлеоне мав сутичку біля лікарні, а Майкл Корлеоне зник. Як крізь землю провалився. У нас є свої інформатори й агенти. Усі вони вказують на Майкла Корлеоне. Проте у нас немає точних свідчень, щоб його судити. Офіціант, присутній під час убивства, не признає Майкла Корлеоне по фотографії, але можливо, що живого він би пізнав. У нас є ще водій Солоццо, – той відмовляється давати свідчення, але, можливо, він також заговорив би, якби Майкл Корлеоне опинився в наших руках. Отож усіх наших людей розіслано шукати його, та й ФБР його шукає, усіх кинуто в погоню. Поки що нам не щастить, але ми гадали, що, може, ви направите нас на слід.

– Я не вірю жодному слову з того, що ви сказали, – холодно відповіла Кей. Однак їй стало недобре від думки, що, може, у тій частині, де йшлося про перебиту щелепу, детективи говорили правду. – Убивцею Майкл не міг стати.

– Повідомите нам, якщо Майкл зв’яжеться з вами? – запитав Філіпс.

Кей заперечливо похитала головою. Другий детектив, Сіріані, брутально сказав:

– Ми знаємо, що ви жили з ним. У нас є реєстраційні записи з готелів і свідки. Якщо ми дамо цій інформації потрапити на шпальти газет, ваші татусь і матінка не знатимуть куди подітися від сорому. Такі поважні люди, як вони, й уявити не можуть, щоб їхня донька волочилася по готелях